Я не зрозуміла, мамо, то ти в Італію поїхала гроші заробляти чи своє особисте життя влаштовувати? – з претензією заявила мені моя донька по телефону, коли стала у мене як зазвичай гроші просити, а я сказала, що все, лавочка закрилася, бо я з роботи пішла. В 63 роки я і сама не планувала заміж виходити, але у долі, видно, щодо мене був свій план
– Я не зрозуміла, мамо, то ти в Італію поїхала гроші заробляти чи своє особисте життя влаштовувати? – з претензією заявила мені моя донька по телефону, коли стала у мене як зазвичай гроші просити, а я сказала, що все, лавочка закрилася, бо я з роботи пішла.
В 63 роки я і сама не планувала заміж виходити, але у долі, видно, щодо мене був свій план.
Заробітчанкою я стала ще 20 років тому, і поїхала я у світи не від доброго життя. Ми з чоловіком жили в селі, в старій хаті, а дочка росла. Грошей у нас не було від слова зовсім, я працювала прибиральницею в нашій сільській школі, а чоловік був трактористом.
Остап мій хоч і людиною хорошою був, та гроші заробити і зберегти він не вмів. За весняні польові роботи він міг непогану суму відкласти, але йому це ніколи не вдавалося, бо все зароблене він потім пропивав.
Я до певного часу терпіла, але потім мені стало шкода доньки. Чоловікові я поставила ультиматум – або він береться за розум, або ми розлучаємося.
В підсумку ми розлучилися, бо змінювати свої звички чоловік не хотів, а я не хотіла з цим миритися.
Тоді якраз почався бум на заробітчанство, декілька жінок з нашого села наважилися все кинути і їхати у невідомий світ, де з’явилася можливість заробити грошей і кардинально змінити життя.
Я добре пам’ятаю той день, коли я отримала першу зарплату в 500 євро. Я не могла повірити, що я сама заробила так швидко ці гроші. Потім я стала заробляти ще більше, я вивчила мову, і моя місячна зарплата вже стала в межах 1000-1200 євро.
Легко ці гроші не зароблялися. Роботи у мене були різні, я доглядала літніх італійців, були і лежачі, і ходячі, і людяні, і не дуже. Одну таку роботу я досі з холодом по шкірі згадую, я доглядала лежачу 95-річну синьйору, до нас щодня приходила її дочка, яка жила неподалік.
Анна була моєю ровесницею, і мала проблеми з психікою очевидно, бо якщо їй щось було не так, то вона мені таке влаштовувала, що досі згадувати моторошно, вона лише двері відчиняла, а мені вже руки трусилися.
Але все минуло, потім я знайшла легшу роботу. За зароблені євро я дочці квартиру купила, потім ще машину в додачу, і грошей ніколи не жаліла, скільки б дочка не просила для себе чи для внуків, я завжди давала.
Змінилася я на своїй останній роботі. Я доглядала 80-річну італійку Анну. Вона і сама чудово ще з усім справлялася, але їй хотілося мати компаньйонку, і я нею стала.
Перше, на що звернула Анна увагу – це на мій зовнішній вигляд. Вона зробила мені зауваження, що я погано виглядаю і їй соромно виходити зі мною на люди.
Але насправді вона так не думала, просто таким чином вона хотіла мене підштовхнути до змін. І їй це вдалося, бо під її натиском я змінила свій гардероб, зачіску, стала робити манікюр, і наче помолоділа на 10 років – зміни, які я бачила у дзеркалі, мені і самій подобалися.
Анна мене завжди вчила, що себе треба любити. І про себе в першу чергу думати, а не про дітей. До мене її слова довго доходили, адже я вважала своїм обов’язком насамперед дочку всім забезпечити, а мені на пенсії, я думала, що вже нічого не треба.
Але все перевернулося в один момент, коли я зустріла Альберто. Він був сусідом Анни, часто заходив до нас в гості.
Я знала, що подобаюся йому, але не сприймала його залицяння серйозно. Та коли Альберто запропонував мені піти з роботи і переїхати до нього, Анна сказала, що якщо я не погоджуся – то навіть вона мене не зрозуміє.
Альберто доволі багатий, самотній, дві його дочки давно дорослі і живуть окремо. А він має гроші і хоче подорожувати та жити наповну, і мене запрошує з собою в таке життя, каже, що я вже достатньо напрацювалася, тепер можна і про себе подумати.
Працювати мені не треба, Альберто мене усім забезпечує. Я навіть по дому нічого не роблю, до нас приходить жінка, яка прибирає. Я лише готую і гуляю з песиком. Часто ми їдемо в подорожі і мені таке життя подобається.
А от дочка моя не в захваті, адже вона тепер не отримує від мене фінансової допомоги. Дочка мене засуджує і картає, каже, що в мене є шанс ще кілька років поробити і заробити собі на старість, а я марную свій час на італійця, якому я ніхто і він в будь-який момент може мене вигнати.
Може дочка і права, але я нарешті вперше в житті почуваюся щасливою, тому не знаю, чи маю я в цій ситуації почуватися винною?