– Як скоротили? – Катя плюхнулася на крісло. – Вони що не розуміють, що людям потрібно платити іпотеку щомісяця? Ми й так ледве викроюємо на все! – Розгубилася дружина
– Ти що, під мухою? – Здивувалася Катя, стоячи в передпокої з малюком на руках.
– Так, трохи, – похмуро відповів Євген, зняв черевики й недбало кинув їх на полицю.
Він повернувся з роботи пізніше, ніж зазвичай, на запитання відповідав коротко, не поцілував дружину і лише злегка посміхнувся синові.
Нашвидкуруч перекусивши, чоловік пішов у спальню, закрився ковдрою з головою і за весь вечір більше не промовив жодного слова.
Катя сиділа в сусідній кімнаті, гралася з маленьким Антошкою, переписувалася з подругами в чатах, ділилася з ними порадами, як доглядати дітей і смачно пекти шарлотку.
Але насправді всі її думки займало інше. Ще вдень дівчині зателефонувала мама та розповіла, що сильно захворіла. Лікування, яке їй призначили у сільській лікарні, не допомагало.
Дочка попросила жінку терміново приїхати в місто, але та ні в яку не погоджувалася, боялася завадити їхній родині. Вона розуміла, що не зможе оплатити лікування у приватній клініці.
Катя весь день провела, як на голках, з нетерпінням чекала на Женю, щоб поділитися з ним переживаннями, але він ніби й не поспішав додому.
– Мама захворіла, – повідомила дівчина за сніданком. Антошка вередував, тож розмовляти було важко.
– Передай, хай одужує, – відповів чоловік, зосереджено вивчаючи щось у телефоні.
– Обов’язково, – уїдливо відповіла Катя. Вона хотіла сказати, що їй потрібна його допомога, попросити його з’їздити за мамою та привезти її до них, але чомусь вирвалося лише одне це слово.
Євген здивовано подивився на дружину, але цікавитись, чому вона розмовляє з ним у такому тоні, не став.
Натомість він знову втупився в екран, а незабаром пішов у спальню і кілька хвилин спокійно розмовляв з кимось телефоном.
– Тебе сьогодні до ночі чекати? – Поцікавилася Катя на прощання.
– Ні, як завжди, – ніби не помітивши сарказму, відповів Женя.
Антон, зробивши крок уперед, потягнувся до батька, але той уже відвернувся і вийшов за двері. Катя взяла малюка на руки й забрала його до кімнати. Усередині все кипіло від гніву так, що стало жарко, і перехопило подих.
– Якщо тобі друзі та робота дорожча за сім’ю, залишайся з ними, – написала вона і хотіла відправити, але в останній момент передумала і видалила.
На таксі їхати дорого, на автобусі мамі буде важко і незручно, до того ж Каті доведеться її зустрічати на вокзалі, а добиратися до нього доведеться з малюком, що вередував.
Нічого не складалося, як треба. Дівчина переймалася за маму, гнівалася на чоловіка і не могла зрозуміти, що їй у цій ситуації робити.
– Ось такі вони, – додала масла у вогонь подруга. – За перших труднощів – голову в пісок. Я, думаєш, чому зі своїм розлучилася? Рівно з цієї причини. І тебе неодноразово попереджала, що так буде.
– Лєно, труднощів у нас було багато, але він так не чинив. З Антошкою він завжди допомагає.
– Ну, мабуть, утомився. Не все ж коту масляна. Звикай, скоро взагалі скаже, що мати дитину – це твоя ініціатива, а він зовсім цього не хотів.
Коли у дверях повернувся ключ, Катя напружилася. До кінця робочого дня чоловіка залишалося ще три години.
– Привіт, – автоматично привітала вона.
– Привіт, – відповів той. Вигляд у нього був такий самий похмурий.
– Ти сьогодні зарано.
– Я ненадовго.
Не сказавши більше ні слова, він пішов на кухню, сів за стіл і поринув у телефон.
– Їсти будеш? – Холодно поцікавилася Катя. У неї накопичилися питання та обурення, але вона ніяк не могла висловити їх словами.
– Ні, дякую, по дорозі шаурму поїв, – відповів Женя, не зводячи очей.
– Ясно, – зітхнула Катя і вийшла.
Пік її злості на чоловіка стався в той момент, коли він, нічого не сказавши, схопив куртку і вискочив із квартири.
– Куди? Навіщо? Що сталося? Нічого не розуміючи, дівчина відразу набрала номер Жені, але у відповідь почула тільки гудки.
– Не чіпай, – суворо сказала вона Антонові. Той потягнувся до полички з косметикою і впустив на підлогу кілька баночок.
Малюк злякано глянув на маму, і та відчула провину – ніколи вона ще не дозволяла собі підвищувати на нього голос.
Сподіватися не було на кого, і Катя вирішила самостійно розібратися з проблемою. Звичайно, всередині в цей час точилася боротьба між бажанням посваритися з чоловіком, виказати йому все, що накипіло, спокійно поговорити з ним і обговорити проблему.
Надвечір питання більш-менш улагодилося. Катя вирішила сплатити мамі таксі, щоб її привезли від дому до дому. Звичайно, та чинила опір, але дочка вмовила жінку, і поїздку запланували за тиждень.
– Так не хочу вам заважати там, – засумувала Лариса Іванівна. – Женя навряд чи буде радий, навіть якщо не скаже про це, я все одно відчуватиму.
– Мамо, не завадиш ти нам. Навпаки, мені допоможеш, я хоч у душ нормально схожу, без поспіху.
– Ну, гаразд. Готуватиму вам, гостинці привезу.
Настрій мами трохи заспокоїв Катю, хоча вона, як і раніше, злилася на чоловіка. Той повернувся ввечері, як ні в чому не бувало, переодягнувся та поцікавився вечерею. Настрій у нього покращав, але вигляд був стомлений і навіть вимотаний.
– Мама до нас приїде наступного понеділка, ти не проти? – Запитала Катя, дістаючи з холодильника каструлю з супом.
– Ні. На чому приїде?
– На таксі.
– А скільки це коштуватиме?
– Тисячі півтори.
– Ого, а чого мене не попросили? Можемо з’їздити, за одне й погостювати кілька днів.
– Тобі ж все ніколи.
– Так ти навіть не спитала.
– Я намагалася! Сказала, що мама захворіла, але ж тобі все одно на це, – дівчина голосно закрила мікрохвильову піч і повернулася до чоловіка.
– Катю, що означає все одно? Ти навіть не просила, а тепер звинувачуєш! Як я мав здогадатися? У мене самого проблема, я у своїх думках другий день.
– Ну, так. Я винна, що не стояла з плакатом “Допоможіть!” біля входу у квартиру, – образилася дівчина, але швидко взяла себе в руки. – Які проблеми?
– Ти тільки не хвилюйся… Загалом нас на роботі всіх скоротили, кажуть, закривати все будуть, збитково.
– Як скоротили? – Катя плюхнулася на крісло. – Вони що не розуміють, що людям потрібно платити іпотеку щомісяця? Ми й так ледве викроюємо на все. Нам вікно потрібно міняти в дитячій, двері нові ставити.
– Я тому й боявся тобі говорити про це, знав, що засмутишся.
– Доведеться в борг просити? Чи може кредит на мене оформити?
Катя почала ходити по квартирі та вигадувати способи, як вийти із ситуації.
– Ти не міг мені одразу сказати? Я б мамі не обіцяла допомогти. Тепер вона сподівається на мене.
– Розберемося з цим, дістанемо поки що зі скарбнички, у мене відкладено на «чорний день».
– А потім що? Антошка хворіє, мама хворіє, платіжки скоро прийдуть.
– Розв’язуватимемо проблеми в міру їх надходження.
– Так от вони й прийшли! Нині треба щось вирішувати.
Вона так рознервувалась, що випустила з рук тарілку, яку судомно мила, і та з дзвоном розлетілася на друзки.
Намагаючись зібрати уламки, дівчина поранилася, але замість того, щоб підвестися і піти за бинтом, сіла і від безсилля заплакала.
– Катя, заспокойся, – чоловік приніс вату та антисептик, обробив рану та міцно обійняв дружину. У цей момент він зрозумів, що давати паніці волю було великою помилкою.
– Я розберуся, все буде добре. Сьогодні був в одній компанії, сказали, що готові розглянути резюме, треба за вечір його скласти.
Дівчина спочатку відсахнулася, але відразу повернулася в обійми чоловіка.
– Я чого тільки не вигадувала… Навіть встигла нафантазувати, що в тебе інша з’явилася.
– Так, – посміявся Женя. – І це всього один день не поговорили, а якби ще кілька, страшно уявити, що б ти тоді придумала.
Наступного понеділка, як і домовлялися, вони привезли маму Каті до міста. Вона пройшла обстеження та почала лікуватися. Зять, попри страхи жінки, був їй радий, тож вона гостювала в них довше, ніж планувала.
Євген розіслав резюме, пройшов співбесіду та влаштувався на нову роботу. Все знову налагодилося, і навіть стало краще, бо дохід сім’ї зріс.
– Обіцяю не фантазувати та не накручувати себе, – награно серйозно сказала Катя за святковою вечерею на честь успішного працевлаштування Жені. – Хоча у мене це добре виходить.
– Так, у цьому в тебе точно талант. Може, тобі книжки почати писати? – Усміхнувся їй чоловік. – А я тоді обіцяю не мовчати, коли треба порозумітися. Так би мовити, не давати тобі підстав включати бурхливу фантазію.
Подружжя посміялося і перейшло до іншої теми. Для обох ситуація стала корисним уроком на майбутнє.
Їхнє спільне сімейне життя почалося не так давно, і з багатьма труднощами доводилося стикатися вперше.
На цей раз і Катя, і Женя на власному досвіді відчули, як важливо обговорювати спільні проблеми, а не замовчувати їх і не йти в себе.
Ви з цим згодні? Стикалися з подібними непорозуміннями? Вирішували їх, чи розлучалися?
Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.