Перед загuбеллю Євгеній замовив каблучку для своєї коханої. “Не можу спати спокійно, поки руcня топче мою рідну землю”
Перед загибеллю воїн замовив каблучку для своєї коханої.
Євгеній мріяв стати військовим за прикладом покійного дідуся. Він брав участь у подіях на Майдані, згодом пройшов вишкіл “Правого сектору”, де отримав свій перший позивний “Пчола”, адже був дуже прудким. У 2015 році прийняв присягу й став на захист України в складі 79-ї ОДШБр.
“Ми познайомились у 2016-му в бригаді, куди я потрапив після полігону. Євгеній навчав мене, зокрема, поводженню зі зброєю, — розповідає 29-річний Микола Кірєєв (Док). — Я вчив його основ надання медичної допомоги”. Вони стали найкращими друзями.
За словами “Дока”, Євгеній любив бути у вирі подій. “Якось ще за часів АТО на Донбасі русня підпалила суху траву, почалась пожежа, вогонь добирався до нашої позиції, — пригадує Микола. — Женя підійшов з лопатами: “Пішли”. Й ми разом обкопували вогонь на полі, де все прострілювалось…
А під час ООС, пам’ятаю, Євгеній допомагав мені евакуйовувати двох поранених під час інтенсивного бою. Він тягнув пораненого бійця, блював від надмірного фізичного навантаження, але тягнув далі… Ніколи не здавався!”
Микола каже, що Баз був хорошим другом: “Він робив собі нотатки, навіть про якісь дрібнички. Наприклад, якось я сказав, що хотів би мати одну відеогру, минув час, і Євгеній подарував її мені! Він був дуже добрим”.
Після закінчення контракту Євгеній вирішив зробити перерву у службі, аби набратись сил. Він розумів, що невдовзі ворог вдасться до повномасштабного вторгнення… І ось торік 24 лютого повернувся до війська. Спершу воював за Київщину. “Чи не найважче йому було згадувати про те, що бачив у підвалах розстріляних цивільних зі зв’язаними руками”, — розповідає волонтерка Алла Карпенко.
Вони познайомились у квітні, коли дівчина допомагала бригаді купити бронежилети. Алла жила у Вінниці. Якось Євгеній подзвонив: “Десантно-штурмові війська вирізняються швидкістю, раптовістю та неочікуваністю. Я — у Вінниці, виходь!” Тоді зародилось їхнє кохання. “Під час ротації ротний відпускав його на побачення, — з усмішкою згадує 23-річна Алла. — Згодом разом з побратимами він брав участь у боях за звільнення Херсонщини”.
…25 липня Євгеній отримав осколкове поранення руки — в сантиметрі від татуювання Memento mori (“Пам’ятай про смерть”), яке набив у день похорону свого друга дитинства. Другий осколок застряг в магазині від зброї (на рівні печінки), це його врятувало. Кохана примчала в миколаївський госпіталь, коли місто обстрілювали. “Євгеній був шокований, коли мене побачив”, — ділиться Алла. “Дивись, яку цяцю з мене витягли”, — сказав, показуючи коханій осколок. Відтоді Алла носить його на шиї.
Військово-лікарська комісія визнала Євгенія непридатним до служби, адже виявилось, що в бійця з дитинства була епілепсія, яку він приховував. Та на фронт боєць усе одно поїхав, не дочекавшись рішення комісії… Казав: “Я не можу спати спокійно, поки русня топче мою рідну землю”.
Баз був гранатометником та оператором дрона, а ще — командиром відділення, прагнув стати командиром взводу. Востаннє Микола Кірєєв бачив друга в грудні. “У нього була бойова втома, хотів відпочити, — ділиться. — Казав, що вдача рано чи пізно відвернеться, мовляв, не може так постійно щастити…”
“Після важких боїв на Херсонщині їм не дали відпустки, у грудні перекинули на Донеччину, — додає Алла. — Євгеній втомився воювати, ще й давалась взнаки контузія, почались панічні атаки”.
13 грудня Алла отримала повідомлення від коханого: “Я тебе обіймаю”. Опісля Євгеній не виходив на зв’язок. Алла подзвонила побратиму. “Як Женя? Живий, цілий, орел?” — спитала, повторюючи слова, які часто чула від коханого.
“Я не знаю, як тобі сказати… Зранку Жені не стало”, — почула вона у відповідь…
Євгеній Базилевський загинув у Бахмуті 17 грудня о 10.01 під час танкового обстрілу. Запальний фугас влучив у бік — в незахищену бронежилетом ділянку тіла. Крім того, боєць отримав множинні важкі осколкові поранення кінцівок та голови…
Згодом Алла поїхала до Дніпра, де у морзі було тіло її коханого. Не могла чекати до ранку, помчала перед комендантською годиною, там вже було зачинено. “Я мусіла побачити Женю, потримати його за руку”, — пояснює Алла. Тож потай від охоронця зайшла на подвір’я й побачила багато тіл загиблих бійців… А тоді дістала вологу серветку й почала витирати обличчя одного з них.
“Що ви тут робите? — раптом почула голос охоронця. — Приходьте завтра”. “Я не можу чекати”, — тихо відповіла Алла. І він зглянувся на вмовляння дівчини. Тоді черговий моргу вивіз на каталці тіло з номером 7793…
“Він був дуже холодний, — ділиться Алла. — Однією рукою я трималась за чергового — на його прохання, другою гладила лице Жені, ніби намагаючись зігріти. А тоді взяла його за руку”…
Дорогою до Києва вона тримала коханого за руку, тоді зробила фото, яке облетіло соцмережу, зворушивши українців…
Фото Алли Карпенко
Після похорону написала на своїй сторінці: “Я вічно триматиму тебе за руку, мій Герою”.
…Женя мріяв створити повноцінну сім’ю, якої сам ніколи не мав, адже його виховала бабуся. “Ми — маленька сім’я”, — часто казав він коханій. Недавно Алла дізналася, що на початку грудня Євгеній замовив їй каблучку…
Автор: Лариса Пецух