Коли почуєте дискусію про зарплати військових, будь ласка, не забудьте розказати цю історію
Коли я фотографувала цей танк, мені розповіли історію про жінку, яка знала, що її коханий загинув у танковому бою.
Вона шукала його тіло, аби поховати, бо від думки, що рештки найріднішої людини їстимуть під палючим сонцем десь в полях лисиці – стигне кров.
Жінка вийшла на чоловіка, який займався ексгумаціями. А чоловік добре знав місцевість, тож знайшов місце, де був танковий бій.
В танку він знайшов людські рештки. Решти передали на експертизу. Жінка знайшла коханого.
Великої військової техніки, стягненої самими ж окупантами на територію Комбікормового заводу, врази більше, аніж у Києві біля Михайлівського Золотоверхого собору.
Ті, хто були в цій техніці, полягли в бою або залишилися із підірваним здоров’ям та позбулися кінцівок.
Коли ще десь вигулькне дискусія про те, скільки повинні заробляти військові і чи не забагато їм платить держава, розкажіть, будь ласка, цю історію – одну із тисяч історій за ці десять років боротьби за наше з вами право дискутувати про чужі зарплати.