Яна поверталася додому з роботи, жінка піднімалася сходами до квартири. Коли жінка була майже на своєму поверсі, вона почула якісь голоси. Розмовляло двоє чоловіків. Один із голосів вона впізнала, це був її чоловік Ігор. А ось хто був його співрозмовником, вона гадки не мала. – А що ти скажеш, коли твоя дружина дізнається твій “секрет”?! – почула Яна фразу від співрозмовника Ігоря. – Який ще секрет? Ігор що, приховує щось від мене? – зацікавилася жінка. Вона тихенько піднялася на декілька сходинок вверх. Яна прислухалася до розмови чоловіків і аж рота відкрила від почутого

– Це і твоя мама теж, чому ти перекладаєш всю відповідальність на мене? Мені це вже набридло! Сам спробував би з нею хоча б пару днів провести!

– Я вас обох забезпечую, хіба цього замало?

Яна, яка була на пару прольотів нижче, застигла. Один із голосів вона впізнала, абсолютно точно це був її чоловік Ігор. А ось хто був його співрозмовником, вона гадки не мала. За розмовою можна було припустити, що це його брат, але тут постає одна проблема. Ще до весілля Ігор сказав дівчині, що ні матері, ні батька не має. Мовляв, вони їх давно не стало, і виховував його дід. І про якихось інших родичів чоловік також не говорив. І це було дуже дивно! Невже він її обманув? Навіщо?

– Забезпечуєш? Відкупився грошима та задоволений? Їй потрібна допомога, їй потрібний постійний догляд! – продовжував вигукувати незнайомий Яні чоловік. – Я не можу нічого вдіяти, я не можу нікуди виїхати! Я не можу сім’ю завести нарешті.

– Я плачу достатньо, щоб найняти доглядальницю, – дуже холодно відповів йому Ігор. За його голосом було чути, що ця розмова йому вкрай неприємна, і він би хотів якнайшвидше її згорнути.

– Агов, тоді на життя копійки залишаться! Ні, ну ти зовсім знахабнів, братику?

А Яна ось зараз остаточно переконалася в тому, що схоже вона про свого чоловіка нічого й не знала. Виявляється, у нього є брат, у нього є жива мама, і схожа вона в досить тяжкому стані, якщо їй потрібна доглядальниця. Чому Ігор її обманював? Питання було дуже цікаве і вимагало відповіді.

– Знахабнів тут тільки ти. Я плачу достатньо! Ти ж живеш із матір’ю у її квартирі, на яку я навіть не претендую, хоча міг би, – Ігор ледве стримувався, щоб не почати висловлюватися більш грубіше. – При цьому ти не працюєш, доходу в тебе ніякого немає, а ти й не прагнеш знайти собі роботу. Як ти там кажеш – мені треба стежити за матір’ю? Та я сто разів пропонував відправити її в будинок для людей похилого віку, де за нею був би дуже професійний догляд!

– Я не можу віддати рідну людину до рук якихось сторонніх людей! Ти ніби не знаєш, що там відбувається у цих будинках! Кому вона там потрібна?

– За гроші там її добре доглядатимуть. Все, досить, мені набридло. Якщо я тебе ще раз побачу тут, ні копійки тобі більше не дам, зрозумів? Можете подавати на мене до суду, хай мені присуджують аліменти. Якщо ви, звичайно, їх досягнете, у чому я дуже сумніваюся.

– Це ще чому? Вона твоя мати, ти зобов’язаний платити рідній людині!

– А вона мене не виховувала. Мене виховував дід. Матір я бачив двічі на рік, і то постійно добряче «веселою». Я своє слово сказав! Мені набридло, що ти мені надзвонюєш і посиш ще грошей. Давай-но, братику, викручуйся сам.

– Ти ще пошкодуєш! – погрозливо промовив незнайомець. – Адже твоя дружина не в курсі про твою спадковість, так? Не хвилюєшся, що я їй все розповім? А раптом вона тебе потім покине? А я ще можу до твого начальника сходити, розповісти, як ти кинув рідну людину напризволяще. Втратиш роботи не хочеш?

– Ну а тобі яка у цьому користь? Якщо я втрачу роботу, то я тобі взагалі нічого давати не буду, – з усмішкою відповів Ігор. – Забирайся! Бачити тебе не хочу більше.

– Значить, грошей більше не даси?

– До зустрічі наступного місяця.

– Ну, тоді не скаржся. Твоя дружина сьогодні дізнається про твоїх родичів.

– Та я, загалом, і так все знаю, – Яна вирішила зʼявитися. Чоловіки напружилися і обернулися до неї. На обличчі чоловіка читалася мало не паніка. Дівчина посміхнулася і сказала: – Чим ви мене здивувати хотіли?

– Ти ж … Ти ж нічого не знала, Ігор приховує свою матір. Соромиться, бачите її!

– Ідіть, поки я не подзвонила своєму братові, – Яна демонстративно дістала телефон, – а в мене він, до речі, у відділку працює. Ви хочете проблеми? Ні? Ну, тоді вас ніхто тут більше не затримує.

Чоловік чортихнувся і побіг униз сходами, відчутно зачепивши плечем дівчину. Яна похитнулася, і якби не гарна реакція чоловіка, безсумнівно опинилася б на підлозі.

– Знаєш якщо твоя мама хоч трохи схожа на цю людину, то я розумію, чому ти її приховував, – з трохи нервовою посмішкою промовила Яна. – Але я не відмовилася б почути цю історію. Знаєш, мені стало так прикро від усвідомлення, що ти маєш від мене секрети…

– Це довга історія, – чоловік скривився. – Але ти маєш рацію, я повинен був тобі все розповісти ще до весілля. Просто навіть згадувати не хочеться! Моя мама жива. Не скажу, що здорова, але жива. Ось тільки я з нею не спілкуюся вже дуже давно. Мені легше вважати, шо її не стало.

Ігор привів дружину до вітальні, а сам подався на кухню зробити гарячого чаю. Розмова буде серйозною і, можливо, не завадило б щось міцніше за простий чай. Ось тільки у їхній родині ніхто не вживає. Особливо він сам. Ігор навіть запах не переносе.

– Скільки я пам’ятаю себе, я жив з дідом. Матір, я бачив двічі на рік – на свій день народження та на новий рік. А хоч жили ми буквально у сусідніх районах. Коли мені було років зо три, вона вийшла заміж і незабаром народила ще одну дитину. Ти його сьогодні бачила. Андрію вона приділяла всю свою увагу, а я відверто почав їй заважати. Плюс до всього, її новий чоловік мене капітально не злюбив. Постійно сварив мене! У вихователів у дитячому садку почали виникати питання і простою дитячою незграбністю відмовитися у мами не вийшло. У результаті мене забрав дід. Опіку він офіційно оформив, а мама з радістю мене віддала, у неї ж був Андрій.

Ігор не приховував своєї образи. Згадувати своє минуле було неприємно. А кому б сподобалося почуватися непотрібною дитиною?

– В принципі, це було найкраще для мене рішення. Дід хоч і був суворим, але мене любив. На жаль, коли мені виповнилося шістнадцять років, його не стало. Дід довго нездужав, це було очікувано, але мені було дуже важко. А найбільш неприємним стало те, що мені довелося повернутися до матері. На той час вона розлучилася, але жити з нею мені від цього не стало легше! На жаль, вона почала гульбанити. З роботою вона мала великі проблеми, її двічі ледь не звільнили. Я взагалі не розумію, як опіка не позбавила її всіх прав на Андрія! – чоловік хвилинку помовчав і продовжив: – Але це до справи не стосується. Я намагався вдома не з’являтися, влаштувався на підробіток, адже на мене гроші не отримували. Ні на одяг, ні на шкільне приладдя, не кажучи вже про гаджети. А потім виплив заповіт діда, згідно з яким єдиним спадкоємцем його трикімнатної квартири став я. Маму це здорово розлютило, вона була впевнена, що квартира дістанеться їй. Вона вже й покупця знайшла на неї, а тут такий облом…

Яна тихо сиділа на дивані і вислуховувала сповідь чоловіка. Вона розуміла, що йому важко говорити, що йому важко згадувати те, що сталося. Вона бачила це на його очах. Але все ж таки вона хотіла дізнатися історію до кінця.

– Вона почала просити, щоб я відмовився від спадщини, просила, щоб я дав згоду на продаж квартири. А вона просто не розуміла, що опіка ніколи не дозволить цьому статися. А потім, одного чудового вечора, коли я повертався додому з підробітку, мене перестріли якісь негідники. Якби не чоловік, який проходив повз, ми б зараз з тобою не розмовляли. Я звернувся у відділок, але працівники, справу не відкрили, але я точно знаю, хто стояв за цим всім. Ти б бачила здивоване обличчя моєї матері, коли я на своїх ногах зайшов у квартиру.

– Твоя мати все це влаштувала? – Яна була в шоці. – Невже мати може піти на таке? Лише через квартиру? Ця жінка не має права називатися матір’ю!

– Ну, тепер ти розумієш, чому я волію думати, що вона покинула цей світ? – гірко посміхнувся Ігор. – Того ж вечора я пішов жити на дідову квартиру. Матері довелося змиритися, адже я сказав, що напишу заяву на неї. Я міг би довести її причетність до того, що сталося! Адже вона, можна сказати, сама зізналася! Але я цього не зробив, я просто вважав за краще викреслити її зі свого життя. Подав до суду на визнання себе цілком дієздатним. Оскільки я мав дохід і своє житло, суд пішов мені на зустріч. Більше я з матір’ю ніколи не бачився.

– А що за гроші тоді ти пересилаєш?

– Вона зараз серйозно нездужає. Мені просто совість не дозволяє кинути її напризволяще! Можливо, я роблю безглуздо, але для мене ця сума не особливо велика. Їй залишилося недовго, за словами спеціалістів, півроку-рік. Незважаючи на все те, що вона робила, ця жінка залишається моєю матір’ю.

Яна повільно кивнула. Вона розуміла, що саме хоче донести до неї чоловік і не була проти його допомоги матері. А от якщо цей самий Андрій знову почне нахабніти, то вона дійсно звернеться за допомогою до брата, щоб той його провчив…