Ольга та Сашко прокинулися вже чоловіком та дружиною. Вчора вони відгуляли своє весілля. Раптом на телефон Олі надійшло смс повідомлення. Писала її подруга Олена: – Олю, ти бачила? Твоя свекруха вже виклала фотографію вашого весілля. – Ні, не бачила. А що там? – відповіла вона подрузі. – Олю, тобі краще самій це побачити, – якось дивно відповіла Олена. Оля відкрила соціальну мережу і побачила публікацію свекрухи. Людмила Павлівна опублікувала якесь фото з весілля, і додала до нього підпис. Ольга переглянула публікацію свекрухи і остовпіла від побаченого

Весілля йшло своєю чергою. Після реєстрації шлюбу у ЗАГСі всі поїхали на святковий бенкет. Кафе наповнювалося гостями. Наречена, Ольга, намагалася посміхатися, хоч у душі у неї все кипіло. Вона почувалася як на сцені перед суворою комісією, де головний суддя — свекруха, Людмила Павлівна.

Ольга знала, що Людмила Павлівна її не поважає. Ще б пак: у неї вже два шлюби за плечима, двоє дітей, та й старша вона за її сина на чотири роки. А син у неї — Сашко! Золотий хлопчик, хоч і розлучений, але це не його вина. Це його колишня дружина була… ну, як там кажуть? Не пара йому була. А ось Ольга — тим паче не пара.

Тамада оголосив церемонію вручення подарунків.

– Дорогі гості! Сьогодні ми почнемо з найважливіших людей у ​​житті молодят — їхніх батьків!

Ольга відчула, як на душі стало хвилююче. Вона крадькома глянула на Сашка. Той виглядав задоволеним та розслабленим.

Першою до молодят підійшла мама Ольги — Галина Іванівна. У руках у неї була коробка, перев’язана сріблястою стрічкою.

– Дорогі мої діти! – почала вона з тремтінням в голосі. – Нехай ця річ стане символом вашого домашнього затишку!

Вона простягла коробку Сашку. Це був набір каструль — подарунок практичний та потрібний.

– Дякую, мамо! – сказала Оля з усмішкою і обняла жінку.

Наступним підійшов батько Ольги – Віктор Петрович. Він простягнув конверт:

– Вітаємо! Купіть самі те, що захочете!

Ольга подякувала батькам із найщирішою усмішкою, на яку була здатна в цей момент.

Тепер настала черга матері нареченого. Людмила Павлівна піднялася зі свого місця з виглядом людини, яка зараз скаже щось дуже важливе. У руках у неї був букет хризантем.

– Ну що ж… Живіть дружно! І пам’ятайте: сім’я – це праця щодня! Особливо для жінки… якщо вона хоче утримати чоловіка поряд.

Вона простягла букет Ользі і додала:

– Це тобі від мене особисто.

Ольга взяла квіти та відчула, як по спині пробіг холодок. Квіти? І все? Вона глянула на гостей: ті переглядалися і перешіптувалися. Хтось навіть хмикнув у кулак.

Наречений продовжував стояти з незворушним виглядом.

Тамада спробував розрядити обстановку:

– А квіти якісь красиві! Хризантеми – символ довголіття! Дякую вам, Людмило Павлівно!

Але напруга вже повисла у повітрі. Ольга відчула себе осоромленою перед усіма цими людьми. Вона розуміла: це був не просто жест байдужості з боку свекрухи, це був відкритий виклик.

Після церемонії вручення подарунків розпочалися конкурси та танці, але Ольга вже не могла розслабитись. Вона сиділа за столом із натягнутою усмішкою і машинально крутила в руках серветку. Сашко ж нічого не помічав або вдавав, що не помічає. Він весело говорив з друзями і навіть не дивився в її бік.

Коли настав момент першого танцю молодих, Ольга спробувала заговорити з чоловіком про те, що її непокоїло.

– Ти помітив? Твоя мама нічого нам не подарувала… крім квітів.

Сашко знизав плечима:

– Ну, а що ти хотіла? Вона людина старих звичаїв. Для неї головне – увага, а не матеріальні речі.

Ольга ледве стрималася, щоб не закотити очі:

– Увага? Ти серйозно? Вона навіть виду не зробила, що рада за нас!

Сашко зітхнув:

– Олю, давай не псуватимемо вечір через такі дрібниці? Це наш день!

Його байдужість зачепила її ще більше, ніж вчинок свекрухи. Вона зрозуміла: він ніколи не стане на її бік у сварках з матір’ю.

Після танцю Ольга повернулася за стіл та зустрілася поглядом із Людмилою Павлівною. Та дивилася на неї з легкою усмішкою, ніби хотіла сказати: «Ну, а що ти хотіла? Я тебе попереджала.

Коли вечір добігав кінця, гості почали розходитися. Ольга стояла біля виходу і прощалася з кожним із них, намагаючись бути привітною до останнього моменту.

Коли всі розійшлися, і кафе спорожніло, Оля сіла одна в кутку зали серед порожніх столів і думала про те, як їй тепер жити далі у цій сім’ї — сім’ї, де її ніколи не сприймуть серйозно. Для свекрухи вона – чужа жінка з чужими дітьми та чужими проблемами.

Жінка почувала себе розгубленою. Усі емоції, які вона стримувала весь день, тепер наринули з подвоєною силою. Сашко підійшов до неї і поклав руку на плече:

– Олю, ти чого тут сидиш? Поїдемо вже додому.

Вона підвела на нього очі.

– Сашко, тобі не здається, що твоя мама могла б хоча б спробувати показати, що рада за нас?

Він зітхнув і сів поруч.

– Олю, ну ти ж знаєш, яка вона. Вона завжди була такою. Її не зміниш.

Ольга похитала головою:

– А я думала, що весілля – це особливий день. День, коли навіть найсуворіші люди можуть виявити трохи тепла.

Сашко знизав плечима:

– Ну, вона подарувала квіти. Це також жест уваги.

Ольга відчула, як усередині все закипає:

-Ти серйозно? Всі гості бачили, як вона демонстративно нам нічого не подарувала! Ти розумієш, як це виглядало?

Сашко підвівся і простяг їй руку:

– Олю, давай не будемо про це зараз. Втомився вже від цих розмов.

Вона подивилася на нього і подумала: він ніколи не зрозуміє її. Ніколи не стане на її бік. Для нього це дрібниці. А для неї – сором перед усіма цими людьми.

Коли вони вийшли з кафе і сіли до машини, Ольга мовчала всю дорогу додому. Сашко намагався говорити про весілля: як весело пройшли конкурси і як сподобалися гостям частування. Але Ольга лише кивала у відповідь, занурена у свої думки.

Вдома вона мовчки зняла весільну сукню і обережно почепила її в шафу. Сашко зайшов до спальні і теж почав переодягатися.

– Ну, що? Завтра заїдемо до мами заберемо речі? Вона хотіла нам передати щось для квартири.

Ольга різко обернулася.

– До мами? Після цього ти ще хочеш туди їхати?

Сашко насупився.

– А що такого? Це моя мама.

– Твоя мама осоромила мене перед усіма гостями! І ти хочеш вдати, що нічого не сталося?

Сашко зітхнув і сів на ліжко.

– Олю, я втомився від цих розмов. Давай просто забудемо про це.

Ці слова остаточно засмутили її.

– Забудемо? Ти серйозно? А якщо вона продовжуватиме так поводитися? Ти теж проситимеш мене «забути»?

Сашко знизав плечима.

– Вона завжди була такою. Прийми це.

Ольга відчула грудку в горлі і лягла спати, відвернувшись до стіни. Перша шлюбна ніч була зіпсована.

Вранці вона прокинулася від того, що її телефон завібрував – надійшло нове повідомлення. Це була подруга Олена: «Олю, ти бачила? Твоя свекруха вже виклала фотографію вашого весілля».

Вона відкрила соціальну мережу і побачила публікацію свекрухи: «Сьогодні мій син одружився… Сподіваюся, цей шлюб виявиться вдалішим, ніж попередній». Під фотографією Сашка та Ольги стояли коментарі від родичів та друзів Людмили Павлівни: «Ну, дай Бог терпіння вам, Людмило», «Мудро сказано про вдалий шлюб».

Ольга відчула прилив образи. Це була не просто зневага – це був відкритий виклик.

Вона розбудила чоловіка словами:

– Сашко! Подивися на це! — її голос тремтів від гніву.

Він узяв телефон та прочитав пост.

– Ну… це її думка.

Ольга не вірила своїм вухам.

– Її думка?! Вона привселюдно виставляє мене як чергову помилку твого життя!

Сашко знизав плечима.

– Ну, вона так думає… Я не можу її переконати думати інакше.

Ольга дивилася на нього з подивом.

– Ти навіть не збираєшся поговорити з нею про це?

– Навіщо?

Вона зрозуміла: він ніколи не стане її захисником перед матір’ю. Ольга глибоко зітхнула, намагаючись впоратися з емоціями, що наринули, і повільно піднялася.

– Знаєш, Сашко, – сказала вона, дивлячись йому прямо в очі, – я думала, що ми створюємо сім’ю. Але тепер розумію: твоя справжня сім’я це твоя мама. А я тут чужа.

Сашко насупився, але промовчав. Його мовчання було для неї відповіддю. Їй було гірко усвідомлювати: нічого в них не вийде.