Поговорять і перестануть. Адже врешті-решт кожен бореться за своє щастя

Аллочка і Віка сиділи на кухні квартири, в якій жила Алла зі своїм чоловіком Валерієм.

На столі перед ними стояли чашечки кави і блюдо з тістечками, які принесла гостя.

– По-моєму, ти марно скаржишся, – сказала Віка. – Я вважаю, що у тебе чудовий чоловік, тобі з Валерою явно пощастило…

– Це з боку так здається, – зітхнула Аллочка, – а насправді не все так райдужно.

– Подруго, не ображайся, але про таких, як ти, в народі кажуть – “з жиру біситься”. Що тебе не влаштовує? – здивувалася Віка.

– А що тут може влаштовувати?

– Ну, по-перше, ти живеш в окремій двокімнатній квартирі. Ти знаєш, скільки молодих пар, змушених знімати житло, тобі заздрять?

– Дві кімнати! По-твоєму, це палац? Я хотіла б мінімум чотири, а ще краще будинок, – відповіла Алла.

– А ти пропонувала це Валері? – запитала Віка.

– Так, а він сказав, що для нас двох тут місця цілком достатньо, а от коли будуть діти, до цього питання можна буде повернутися.

– То в чому причина? До речі, а що з приводу дітей думає твій чоловік? – поцікавилася подруга.

– Він хоч зараз. Уже, чесно кажучи, набрид: “Аллочко, я готовий стати батьком. Знаєш, як здорово, коли в молодих батьків дорослі діти!” – з досадою сказала Алла. – А я не хочу поки перетворюватися на клушу. Дев’ять місяців ходити, як танк, а потім усі ці підгузки, соски, горщики. Ні!

– Але ж Валера добре заробляє – ви можете няню найняти.

– А ти знаєш, що він щомісяця переказує гроші своїм батькам? – запитала Алла. – Каже, що вони пенсіонери, тому він має їм допомагати.

– Алло, але тебе чоловік у коштах не обмежує: працюєш ти на півставки, о другій годині вже вдома. Машину він тобі купив, на салони і фітнес у тебе гроші є.

-Знаєш, що він мені нещодавно сказав? Я з дівчатами з роботи в кафе була, вечерю не приготувала. Так він претензію викотив: “За півдня могла б що-небудь приготувати!” Уявляєш? Я що кухарка – щодня його гарячою вечерею зустрічати? А ще, знаєш, що я маю робити?

Алла покликала подругу в кімнату і відкрила шафу.

– Дивись: у нього п’ять костюмів. Я маю щомісяця носити їх у хімчистку: спочатку два, а потім три. А ось його сорочки: п’ять білих, три блакитних і дві кремових, я щотижня вожу їх у пральню!

– Пери сама – у чому проблема? – запитала Віка.

– Так їх потім треба прасувати! Ти уявляєш мене з праскою в руках?

– Не знаю, жодного разу не бачила. А хто у вас квартиру прибирає? – поцікавилася подруга. – Коли я до вас приходжу – завжди чисто. Ти порядок наводиш?

– Ні, до нас двічі на тиждень приходить жінка. Вона у Валери прибирала ще до того, як ми одружилися, – відповіла Алла.

– До речі, подивися на це убозтво, – Алла дістала з шафи симпатичний літній сарафанчик. – Це Валера мені купив. Сказав, щоб я вдягла його, коли ми поїдемо на дачу до його батьків. “А то ти дещо збентежила їх своїм костюмом минулого разу”, – сказав він. А я була в шортах і топіку.

– Усе зрозуміло, – сказала Віка. – Давай підіб’ємо підсумки: тобі не подобається, по-перше, маленька квартира, по-друге, те, що Валера допомагає своїм батькам, по-третє, те, що він хоче мати дітей, по-четверте, те, що тобі доводиться щодня готувати вечерю, по-п’яте, те, що тобі доводиться стежити за його гардеробом, по-шосте, те, що він незадоволений тим, як ти одягаєшся. Це все?

– Ні, не все. Ще мені не подобається, що, коли ми їздимо відпочивати, він постійно тягає мене на всякі екскурсії, морські прогулянки. А я хочу просто лежати на пляжі й засмагати. А ввечері – на дискотеку. Ми через це щоразу сваримося, – повідомила Алла.

– Ви літаєте на відпочинок два-три рази на рік. Невже тобі не набридло коптитися на сонці?

– Уяви собі, не набридло. Останній раз я відмовилася, то він їздив на всі ці розваги без мене, а я спокійно лежала біля басейну.

Можливо, Алла ще на що-небудь поскаржилася б, але в цей час додому повернувся Валерій.

– Ой, щось я засиділася в тебе, мені вже час іти, – сказала Віка і засобиралася.

– Ну, що ти, посидь ще, поговоримо, – намагалася зупинити її Алла.

– Ні-ні, у тебе чоловік прийшов, йому потрібно відпочивати. Я пішла.

Дорогою додому Віка думала, чому таким пустушкам, як Аллочка, дістаються порядні чоловіки. З Валерою вона познайомилася зовсім недавно, коли він прийшов працювати до них у фірму. Він уже тоді був одружений. І треба ж такий збіг – його дружиною була Алла, з якою Віка п’ять років провчилася в університеті.

За навчання Аллочки платили її батьки, але дівчина зовсім не цінувала цього – вона прогулювала лекції, не здавала вчасно курсові роботи, за п’ять років не було жодної сесії, яку Алла здала б з першого разу.

Диплом вона все-таки отримала, але працювати за фахом не збиралася.Це Валера наполіг, щоб дружина вийшла на роботу хоча б на півставки.

– Ти мусиш працювати.

– Але там зовсім маленька зарплата, – намагалася відмовитися від роботи Аллочка.

– Справа не в зарплаті, ти маєш хоч якось розвиватися. Тобі ще треба буде виховувати наших дітей, – переконував її чоловік.

“Дурна Алла, – думала Віка, – вона не розуміє, що єдиний спосіб утримати Валеру – це подарувати йому дитину. А краще двох. Тому що він порядна людина, і дітей своїх не кине. А якщо вона цього не зробить, то роки через два він розлучиться з нею”.

Віці Валера подобався. Якби він не був одружений, та ще й на її подрузі, вона б обов’язково постаралася побудувати з ним стосунки. Але зараз це неможливо.

Однак після однієї події Віка була вже не так упевнена в цьому.

Їхня приятелька Лариса виходила заміж і запросила Віку та Аллу на дівич-вечір. Після пари келихів Алла розслабилася і розговорилася:

– Ось і Лариска виходить заміж. Зверни увагу, Віко, серед нас шістьох тільки ти залишилася незасватана. А пам’ятаєш, як ти мені в університеті мозок виносила: “Вчися, Алло, як ти без освіти жити будеш?” А ось живу. І дуже добре. А якби Валерка не змушував у цю контору ходити, ще краще жила б.

Тож не в навчанні й дипломах щастя! Ось коли ти від мене минулого разу пішла, Валерка сказав: “Віка – розумна дівчина. Про що ви з нею розмовляєте?” Бачиш: ти – розумна, а одружився він зі мною.

Лариса тут же перевела розмову на іншу тему. Віка, звісно, образилася, але не стала подавати виду.

“От цікаво, а якщо я спробую забрати в Аллочки Валеру, у мене вийде”? – подумала Віка, але тут же заборонила собі навіть думати про це.

На весіллі Лариси Віка сиділа поруч з Аллою та її чоловіком. Коли веселощі були вже в розпалі, Алла втекла танцювати, а Віка і Валера дивилися на танцюючих.

– Втомилася? – запитав Валера.

– Так, шумно дуже. Я б, чесно кажучи, зараз додому пішла, але Лариса може образитися, – відповіла Віка.

У цей час до них підбігла Алла:

– Ви знаєте, що мені подружка нареченої шепнула? – сказала вона. – Лариска-то, виявляється, вже на третьому місяці! Нещасна!

– Чому нещасна? – заперечила їй Віка. – Дитина – це щастя. А дитина від коханого чоловіка – це щастя подвійне.

– Не кажи дурниць! – сказала Алла і знову вирушила в коло танцюристів.

А Віка помітила, що Валера якось дуже уважно подивився на неї.

У цей момент у дівчини задзвонив телефон.

– Мамо, я в ресторані, на весіллі, тут шумно. Я тобі пізніше передзвоню. Ми з тобою про це вже говорили. Витрачай, нічого не відкладай. Усе, цілую.

– Мама? – запитав Валерій.

– Так. Я їй із кожної зарплати відправляю трохи грошей. Їй до пенсії ще кілька років, але зарплата маленька. Вона в мене медсестра. Коли не вистачає, бере додаткові зміни. А я їй кажу, щоб вона відпочивала, мені її здоров’я важливіше, а грошей я їй надішлю, – пояснила Віка.

– Ти вважаєш нормальним, коли дорослі діти допомагають літнім батькам? – запитав Валера.

– Звичайно.

– А Алла мене щоразу лає, коли я переказую гроші батькам, – сказав чоловік.

– Ти ж знаєш, що Аллочка із забезпеченої родини. Її мама жодного дня не працювала, їх завжди утримував батько. Тому їй ця ситуація незнайома. Ось і все, – пояснила Віка.

А через два тижні вони знову опинилися в одній компанії, яка зібралася на дачі їхніх спільних знайомих.

Віка побачила Аллу, яка на самоті сиділа в альтанці.

– Що ти така сумна? – запитала Віка подругу.

– Подивися, – Алла встала і продемонструвала своє вбрання. – Він знову змусив мене вдягнути цей безглуздий сарафан. Я в ньому виглядаю, як якась селючка.

– Ти в ньому маєш чудовий вигляд, – сказала Віка. – Пам’ятаєш, як до нас у кав’ярні два хлопці причепилися? А знаєш, чому? Тому що на тобі був топ на шнурівці, який ледве прикривав твої принади, і спідниця коротка.

– Ага, ти тоді нагрубила їм, а хлопці-то були дуже навіть нічого. Можна було познайомитися, – нагадала їй Алла.

– Не знаю. У мене бажання знайомитися з ними не було, а ти, дозволь тобі нагадати, заміжня, – сказала Віка.

– Ну, просто потусити-то можна було.

– Алло, ти б прислухалася до того, що тобі Валера каже щодо одягу. Він завжди одягнений зі смаком і відповідно до ситуації. А ти, не ображайся, звісно, іноді виглядаєш так, ніби зібралася на сцену у вар’єте виходити, – порадила Віка подрузі.

– Ну тебе, правильна ти, Віко, тому й життя в тебе нудне. Пішли, он Вадик і Льоша приїхали.

Дівчата вийшли з альтанки і попрямували до воріт. Ні Алла, ні Віка не бачили Валерія, який стояв за альтанкою – прийшов узяти кілька полін. Чоловік чув усю їхню розмову.

Господарі дачі через тиждень збиралися у відпустку.

– Куди полетите? – запитав їх Валерій.

– Не полетимо, поїдемо потягом. В Яремче. Нам там таку екскурсійну програму обіцяли! – відповів йому Юрій.

– Ну, ви вигадали!- оцінила маршрут Алла.

– А я б на Закарпаття із задоволенням з’їздила, – сказала Віка.
* * * *
Через деякий час Віка помітила, що, коли вона під час перерви заходить до кімнати відпочинку, щоб випити кави, Валерій теж опиняється там. Молодій жінці було приємне його товариство, але вона почала уникати його, бо розуміла, що ні до чого доброго це не призведе.

Одного разу, коли вони опинилися в кімнаті відпочинку самі, Валера сказав:

– Я помітив – ти від мене бігаєш.

– Тобі здалося, – відповіла Віка.

– Ні, не здалося. І до Алли перестала заходити. Навіть на день народження до неї не прийшла – придумала якусь причину. Подарунок із кур’єром відправила, а сама не прийшла.

– Мене не було в місті, я до мами їздила, – сказала Віка.

– Нікуди ти не їздила. Коли гості прийшли, я сказав, що забув купити сік і пішов у магазин. Я підійшов до твого будинку і бачив світло в тебе у вікні, – сказав Валера.

– Ти помилився.

– Ні, я знаю, де твої вікна. Віко, що будемо робити? – запитав він.

– Нічого, – відповіла жінка і вийшла з кімнати.

Після цієї розмови Віка взагалі перестала залишати робоче місце. В обідню перерву вона ходила в кафе завжди з ким-небудь із колег. Валерія жінка бачила тільки здалеку. Він теж не підходив до неї.

Спілкуватися з Аллою вона також перестала. А коли та дзвонила і запрошувала кудись сходити, відмовлялася зайнятістю:

– Дуже багато роботи, приходжу додому – падаю. Та й настрою немає.

– Ну, як хочеш, – сказала їй якось Аллочка. А в нашу контору така дівчина прийшла працювати. Ми з нею в п’ятницю в клуб ходили. Так круто час провели! Приїхала додому о третій годині, а Валерка весь настрій зіпсував – посварилися.

– Алло, ти б зав’язувала з гулянками, – порадила їй Віка. – У твого чоловіка, звісно, ангельське терпіння, але і йому може прийти кінець.

– Нічого, потерпить. Я його, між іншим, увесь час із собою кличу, але він не хоче, ну і нехай удома тухне, – відповіла Алла.

А через тиждень після цієї розмови Алла зателефонувала Віці вся в сльозах:

– Він сказав, що розлучиться зі мною! Уявляєш?

– А причину назвав? – запитала Віка.

– Сказав, що в нас немає нічого спільного. Йому зі мною нецікаво, нудно. Звичайно, якщо ходити тільки на роботу, а вечорами вдома сидіти, буде нудно! – ридала Аллочка.

Віка не знала, як заспокоїти подругу. З одного боку, їй було шкода Аллочку, але з іншого, якщо Валера буде вільний… Вона намагалася відігнати від себе ці думки, але в неї нічого не виходило.

Наступного дня Віка випросила на роботі відпустку і на два тижні поїхала до мами.

Звісно, їй не вдалося приховати свій настрій. Віка все розповіла і запитала:

– Що мені тепер робити?

– Продовжувати жити, – сказала мама. – Перед Аллою ти не винна. Ти їй давала поради, попереджала її. Вона не прислухалася. А що стосується Валерія, то я тобі так скажу: якщо ваші почуття взаємні й серйозні, то не треба озиратися на людей. Поговорять і перестануть. Адже врешті-решт кожен бореться за своє щастя.

Того дня, коли Віка повернулася з відпустки, на порозі її квартири з’явився Валерій.

– Ми з Аллою розлучилися. Вона переїхала до батьків.

– Як вона тебе відпустила? – запитала Віка.

– А я їй машину залишив і оплатив курси з нейл-дизайну – хоче свій салон відкрити. Сказала, що тато грошей дасть, – відповів він.Спеціально для сайту Stories
* * * *
Віка і Валерій одружилися. На реєстрації були присутні тільки їхні батьки.

А за рік Валерій влаштовував дитячу в новій трикімнатній квартирі – чоловік поспішав, бо наступного дня він мав забирати Віку та маленького Ярослава.