Софія подзвонила матері. – Мій Сашко хоче продати машину, щоб подарувати свекрусі дачу, – зразу заявила вона. – А я категорично проти цього! – Чому? – стурбовано запитала мати. – По-перше, це наша спільна машина, – сказала Софія. – Ми вклали в неї багато зусиль та грошей. По-друге, продавши її, ми опинимося у скрутному становищі. Як ми будемо їздити на роботу? Як будемо возити дітей до школи? – Так провчи його, – підказала дочці Уляна Миколаївна. – Як?! – ахнула та. – А я тобі зараз все скажу! – захихотіла в слухавку мати… Софія вислухала матір і вирішила діяти

Софія скривилася, побачивши свого чоловіка. Сьогодні вона була не дуже рада приходу Олександра.

Ще вчора між ними сталася сварка. Здавалося б, звичайна розмова почалася з обговорення продажу машини, яка належала Олександру.

– Сашко, я не розумію, навіщо нам продавати машину? – Запитала Софія, щиро дивуючись рішенню чоловіка. – Маячня якась! Чи ти нову придивився?

– Ні, – заперечив чоловік. – Я хочу продати її, щоб купити мамі дачу. Чи ти забула, що вона у квітні виходить на пенсію?

– Чудово пам’ятаю. Тільки ось до чого тут наша машина? – сердито насупилась Софія.

– Ну як же ж? На ці гроші я й куплю їй дачу, – усміхнувся Олександр, дивуючись «недалекоглядності» дружини.

– Якщо тобі не потрібна машина, заради Бога, але віддавати гроші з її продажу – повна нісенітниця! У нас і так їх не так багато!

Олександр насупив брови, хоча його голос, як і раніше, залишився таким же ж спокійним.

– До того ж, навіщо їй раптом знадобилася дача? У нас є, і вона там була за всі роки чотири рази, якщо не менше! – обурено висловилася Софія. – Якщо вона їй так потрібна, нехай їде на нашу!

– Я вже пропонував, але вона мамі не подобається… Каже, що плодові дерева псують увесь вигляд.

Жінка грізно зиркнула на чоловіка. Вона не могла зрозуміти, як той дозволяє Ганні Василівні крутити ним.

– Але ж це наша машина! Ми купили її разом, і вона потрібна нам для роботи та поїздок на ту саму дачу. Як ми будемо без неї?

Олександр посміхнувся і, підійшовши ближче до дружини, міцно взяв її за руку.

– Софійко, я думаю, що ми зможемо обійтися громадським транспортом чи таксі, – продовжував наполягати на своєму чоловіка, який не бачив у цьому жодних проблем.

Софія відвела погляд убік і спробувала зібратися з думками. Вона знала, що Олександр завжди був відданий своїй матері, але не очікувала, що він запропонує такий рішучий крок.

– Хіба не можна знайти інший спосіб допомогти твоїй мамі? Наприклад, скоротити витрати чи запропонувати фінансову підтримку без продажу машини? До того ж, вона може продати свою трикімнатну квартиру і купити однокімнатну, а виручені гроші пустити на покупку дачі! – раптом осяяло Софію.

Олександр замислився на якусь мить, але потім рішуче похитав головою.

– Ні, Софійко. Мама надто горда, щоб приймати гроші просто так. Їй потрібен конкретний подарунок, який покаже нашу турботу. Дачу вона цінує найбільше, і продаж машини — єдиний спосіб допомогти їй зараз.

– А інший варіант ти їй не озвучував? Щодо продажу квартири? – нагадала чоловікові Софія.

– Ні, ти що? Вона не погодиться. Їй житло дісталося від батька, це пам’ять, – похитав головою Олександр.

– Значить, обійдеться без дачі! – констатувала жінка. – Сашко, я прошу тебе подумати ще раз. Як ми будемо без машини? Я не пробачу тобі її продажу!

Олександр нічого не відповів дружині, тільки невиразно щось пробурмотів у відповідь. Не знаючи, з ким ще поділитися своїми переживаннями, Софія подзвонила матері:

– Сашко хоче продати машину, щоб подарувати свекрусі дачу. А я категорично проти цього!

– Чому? – стурбовано запитала мати.

– По-перше, це наша спільна машина. Ми вклали в неї багато зусиль та грошей. По–друге, я боюся, що, продавши її, ми опинимося у скрутному становищі. Як ми їздитимемо на роботу? Як везти дітей до школи? Мені здається, Сашко взагалі ні про що не думає, – мало не плачучи сказала Софія.

– Так провчи його, нехай заздалегідь випробує все на собі, – підказала дочці Уляна Миколаївна.

– Як?

– А я тобі зараз скажу! Забери ключі від машини і не віддавай! Нехай, як хоче, добирається до роботи, до дачі… Даю гарантію, він дуже швидко втомиться! – захихотіла в слухавку мати.

Софія вислухала матір і вирішила діяти.

Коли Олександр повернувся додому, вона простягла руку і зажадала від нього ключі.

– Навіщо? Хочеш ти того чи ні, але я її продам! – рішуче сказав чоловік.

– Дай ключі! Я хочу, щоб ти хоч тиждень пожив без машини! – сказала у відповідь Софія. – Якщо пройдеш перевірку, продавай нашу автівку!

Олександр закотив очі і простягнув дружині ключі, але потім різко забрав руку:

– У мене там речі лишилися. Їх хоча б можна забрати?

– Можна! – дозволила Софія і пішла разом із чоловіком.

З цього дня почалося важке життя Олександра без машини, яка стояла у гаражі.

Чоловікові довелося їздити на роботу і назад на трамваях і автобусах, у тисняві.

Найважчою стала поїздка на дачу. Софія, бачачи його розгублений погляд, ледь стримувала тріумф.

– Як тобі наші подорожі? – запитала жінка після того, як вони повернулися з дачі.

– Погано, – пробурчав Олександр. – Навіть не просто погано, а неможливо! Тіснява, різні неприємні запахи, від яких верне…

– Ну, ти ж сам хотів відмовитися від машини. Рахуй, пройшов короткий екскурс того, що чекає тебе далі! – засміялась у відповідь Софія.

Олександр замислився. Тепер ідея продати автомобіль заради дачі для матері здавалася йому не такою вже й хорошою.

– Можливо, продаж машини, справді, – надто поспішний крок, – несподівано погодився чоловік.

Софія з радістю зрозуміла, що Сашко тепер точно готовий дослухатися до її думки.

– Не знаю тільки, що я скажу мамі… Я ж уже пообіцяв, – чоловік задумливо почухав потилицю.

– Пропоную поговорити зі свекрухою і все пояснити, – запропонувала жінка.

Хоч і з великим небажанням, але Олександр таки погодився зробити так, як сказала Софія.

Вони взяли машину і поїхали до Наталі Михайлівни. Та зустріла непроханих гостей із щирим подивом.

– Мамо, я хочу допомогти тобі, але розумію, що продаж машини може створити труднощі для нашої родини.

– Все зрозуміло! Наобіцяв золоті гори і здувся, – з гордою усмішкою сказала Наталя Михайлівна.

– Навіщо вам дача? – поцікавилася Софія. – На пенсії треба відпочивати, а якщо ви так сильно хочете зайняти чимось себе, то ласкаво просимо на нашу дачу! Там роботи повно…

Обличчя Наталі Михайлівни почервоніло. Слова невістки дуже зачепили її.

– Навіщо мені чужа дача, де будь–який рух доведеться з кимось обговорювати? Ні, мені потрібна своя! Якщо хочете допомогти, продавайте машину! Хоча я вже зрозуміла, що ніхто мені допомагати не збирається. Своя п’ята точка дорожча, – з образою сказала свекруха.

– А вам ні? – запитала Софія. – Якщо Сашко продасть машину, хто вас і на яку дачу возитиме? Почнеться… відвезіть розсаду, привезіть добрива, звозіть на полив…

– Не потрібна мені ваша допомога! – Наталя Михайлівна ображено надула губи. – Сама впораюся… Значить, я сама тебе так виховала, що ти мене ні в що не ставиш…

Софія від подиву аж рота розкрила. Слова свекрухи викликали в неї обурення і зачепили до глибини душі.

– Ви серйозно вирішили, що Сашко за своє народження завдячує вам до кінця життя? А як же ж його особисте життя?

Поки він вам віддасть синівський “борг”, вже самому буде під шістдесят… Коли для себе жити?

Наталя Михайлівна голосно схлипнула і побігла у спальню.

Сашко з Софією розгублено подивилося один на одного й вирішили піти…

З того дня Наталя Михайлівна практично перестала контактувати з сином, а невістку зовсім усюди заблокувала і почала вдавати, ніби її не знає.

Ось так, як для своєї вигоди, то одне добре, а я комусь, то неправильно виховали….