Оксана купила торт та зі своїм синочком прийшли в гості до свекрухи. Марія Андріївна зробила чай, розділила тортик, який принесла невістка. Трохи посиділи, порозмовляли. – Бабусю, йдемо пограємося, – попросив маленький Стасик. – Зараз, тільки приберу зі столу, – усміхнулася Марія Андріївна. – Та ви йдіть…Я сама тут приберу, – відповіла Оксана. Марія Андріївна з внуком пішли у іншу кімнату. Невістка помила чашки, забрала зі столу залишки торта і вирішила поставити його в холодильник. Оксана підійшла до холодильника, відкрила його, заглянула всередину і…остовпіла від побаченого

– Привіт, Оксано, як у вас справи?

– Здрастуйте, Марія Андріївно, та все добре, – відповіла Оксана, помішуючи суп. – Ось, скоро обідатимемо. Стас взагалі не слухається, суп їсти не хоче. Втомилася я, якщо чесно, з його капризами.

– А може, я прийду, посиджу з ним? А ти своїми справами займаєшся.

Оксана насупилась і несвідомо глянула на календар.

– Так сьогодні вівторок, ви ж на роботі маєте бути.

– Ой, та в мене відпустка! Попросили піти, давно не ходила.

– Ааа, ну в такому разі, я буду тільки рада!

– Тоді я скоро до тебе приїду.

На диво, стосунки у Оксани зі свекрухою були чудовими. Коли Стас тільки-но народився, вона дуже багато допомагала. Навіть брала вихідні дні на роботі власним коштом.

Марія Андріївна ніколи не лізла у життя дітей. Якось Євген, її син, жартома поскаржився на Оксану, так Марія Андріївна відразу зробила йому зауваження.

– Ти свою дружину маєш на руках носити! У сім’ї всі щасливі, коли жінка щаслива. Але вона не буде щасливою сама по собі. За дружиною треба доглядати, треба їй помагати. І тим паче, дорікати не можна.

– Мамо, та я ж жартую, – усміхнувся Євген.

– А без різниці. Щоб я таких жартів не чула. Оксана у нас розумниця та красуня, це їй на тебе скаржитися треба.

Оксана тоді обійняла свою свекруху, а чоловікові потай язика показала.

Вона добре знала, що це не просто слова. Марія Андріївна з великою повагою до неї ставилася, а Оксана відповідала взаємністю. Та що говорити, їй було простіше зі свекрухою, аніж із рідною мамою. Мама вічно Оксану чимось дорікала. То не так вона сина виховує, то за собою погано стежить. А коли вже приходила в гості, починалася перевірка чистоти.

– Оксано, ну чому підлога брудна? У тебе ж син по ній бігає!

– Мамо, та я ще не встигла пропилососити! Час тільки, десята ранку, – виправдовувалася Оксана.

– Як тільки встала, треба одразу прибрати. А ти сидиш, каву попиваєш.

Тому коли мама приходила в гості, Оксана знала, що нічого хорошого чекати не варто. Нехай вона й допомагала з онуком, але плата за це була надто високою. Після того, як мама йшла, Оксана почувала себе, наче вичавлений лимон.

А от із Марією Андріївною все було по-іншому. Ні разу вона її ні в чому не дорікнула, жодного разу не сказала, що десь не зовсім чисто. Навпаки, коли Оксана після обіді схоплювалася до раковини, щоб помити посуд, свекруха її зупиняла.

– Та облиш ти цей посуд, я пізніше помию. І так стояла біля плити, іди відпочинь. Або Євген увечері прийде, вимиє все. Повинен він якось тобі допомагати.

Тому Оксана завжди була рада свекрусі. Крім того, що вона була чудовою жінкою, вона ще й допомагала своїй невістці. І зі Стасом погуляє, і поїсти приготує. І ніколи не відмовлялася посидіти з онуком, якщо Оксані та Євгену кудись треба було. Свята жінка, одним словом.

За годину Марія Андріївна приїхала до невістки. Стас із радістю зустрів бабусю, обійняв її. А потім і Оксана обійняла свою другу маму.

– Обідатимете? – запитала вона.

– Не відмовлюся, дякую.

Оксана налила жінці супу, потім увімкнула чайник. Поївши, свекруха пішла грати з онуком, а Оксана змогла зайнятися своїми справами.

Взагалі, Оксана думала, що Марія Андріївна недовго в них пробуде, все ж таки, напевно, є й свої якісь справи. Та й відпустка, відпочивати треба, а не слухати плач онука.

Але жінка залишилася і на вечерю, і лише потім почала збиратися додому.

– Ой, Оксано, не вважай за нахабство, але чи немає в тебе зайвого рулону туалетного паперу? Бо в мене закінчився, а в магазин йти зовсім не хочеться.

– Звісно!

Оксана принесла навіть два, і свекруха їй подякувала.

– А може, ви візьмете трохи їжі з вечері? – запитала Оксана. Була в неї така особливість – готувати одразу багато. – Щоб вам біля плити не стояти?

– Правда? Звісно, ​​візьму. Дякую.

Оксана зібрала їжу для Марії Андріївни, і незабаром вони попрощалися.

Взагалі Оксана думала, що свекруха найближчим часом і не прийде до неї. Сама Оксана була завжди їй рада (ну, і її допомозі, звичайно), але розуміла, що нахабніти не варто. І коли Марія Андріївна наступного дня знову запропонувала зайти, Оксана хоч і здивувалась, але зраділа.

І знову вона пробула в них аж до вечора. А йдучи, попросила склянку цукру із собою.

– Мені навіть незручно, але знову так ліньки в магазин іти. Якщо у вас мало, то зайду. Просто зовсім не по дорозі.

– Та ні, що ви, беріть!

Оксана відсипала цукру, бачачи, що свекруха, начебто, зніяковіла. Хоча, в такому проханні, начебто, нічого й немає. Оксана сама згадувала, як до ери доставок було ліньки тягнутися в магазин через буханець хліба або пачку цукру. А Марія Андріївна не надто вміє користуватися сучасними технологіями, та й для доставки зазвичай треба багато чого замовити.

Але коли Марія Андріївна пішла, Оксана замислилась. Було тут щось дивне.

Так, свекруха і раніше заскакувала, але, зазвичай, години дві-три посидить, і додому. А тут два дні поспіль йде після вечері, та ще й обидва рази щось просить.

Звичайно, що Оксані було зовсім не шкода. Просто це було дивно, і вона турбувалася за чоловікову маму. Вона висловила своє хвилювання Євгену, але той лише відмахнувся.

– Та мамі, мабуть, нудно вдома у відпустці, ось вона з вами і стирчить.

– І тобі не здається все це дещо дивним?

– Ні, – знизав він плечима.

Може, чоловік мав рацію, але було у Оксани якесь передчуття, яке її не відпускало.

І наступного дня вона вирішила все ж таки переконатися, що все добре. Тому, зібравши Стаса, вона зателефонувала Марії Андріївні.

– А ви вдома? Ми думали, до вас у гості на чай заскочити! Бо Стас сказав, що до бабусі хоче.

Звичайно, про Стаса Оксана придумала.

– Вдома, заїжджайте, – погодилася свекруха.

Дорогою Оксана купила тортик, а потім вирушила в гості до Марії Андріївни.

Та одразу поставила чайник, але до чаю нічого не дала. Мовляв, не встигла нічого купити.

– Та нічого, ми все принесли, – усміхнулася Оксана.

Марія Андріївна завжди була з тих, у яких завжди знайдеться щось смачне до чаю.

А тут нічого немає … Це було вкрай дивно. Але Оксана намагалася не подавати виду.

Але коли Марія Андріївна пішла до кімнати, щоб пограти з онуком, Оксана, намагаючись домовитися зі своєю совістю, зазирнула у шафки та холодильник свекрухи. І те, що вона побачила, її засмутило.

Холодильник був майже порожній, лише кілька продуктів. У тому числі і та їжа, яку дала тоді Оксана, просто менше.

У шафах теж мало чого було трошки борошна, півпачки макаронів, та й чай.

Тут явно щось було не те. Бувають такі ощадливі люди, які зайвий раз нічого не купують, але Марія Андріївна до них не відносилася.

Але Оксана вирішила не бентежити свекруху, спочатку захотіла поговорити з чоловіком.

– Звичайно, дивно, таке говорити, але в мене почуття, що у твоєї мами навіть на їжу грошей не вистачає.

– Вона нічого такого не говорила, – задумливо промовив він. – Грошей не просила.

– А раптом щось сталося? Раптом вона на пройдисвітів потрапила, а нам боїться сказати?

Було вирішено, що треба відверто поговорити. У вихідний Євген та Оксана покликали Марію Андріївну в гості, і та з радістю погодилася.

Почав все ж таки Євген, бо він був її сином.

– Мамо, нам треба поговорити.

– Що таке, синку?

– У тебе щось трапилося?

– З чого ти взяв? – запитала Марія Андріївна, але щоки її відразу почервоніли.

– Маріє Андріївно, – втрутилася Оксана. – Ви мене, будь ласка, вибачте, але я помітила, що у вас вдома ніякої їжі немає.

Спочатку свекруха намагалася щось придумати, але Євген і Оксана все ж таки переконали сказати її правду. І коли вони її почули, їм стало дуже сумно.

Виявилося, що півтора місяці тому Марію Андріївну звільнили. А оскільки вона безконфліктна людина, то спокійно підписала заяву за власним бажанням, не отримавши жодних виплат.

Вона щиро намагалася знайти роботу. Але в її віці це було непросто. Пенсії сильно не вистачало.

А тут зі здоров’ям проблеми трапилися, мабуть, на нервовому ґрунті. Прописали їй дорогі ліки, і грошей зовсім не вистачало.

– Мамо, а чому ти мені нічого не сказала? – ошелешено запитав Євген

– Ну, як же… – мало не плачучи, промовила Марія Андріївна, – я не хотіла, щоб ви нервували.

Оксана обійняла свою свекруху, думаючи, як все це сумно.

– Так, мамо, – рішуче сказав Євген. – Зараз ми з тобою їдемо в магазин і купуємо все необхідне! За квартиру ми платитимемо, і я тобі переведу грошей на карту.

– Ну, що ви! Не треба!

Звичайно, Євген зробив все, що треба. І продуктів купив, і грошей дав, і платежі за квартиру забрав.

А Марія Андріївна невдовзі знайшла роботу, правда, Євген з Оксаною наполягли, що за квартиру вони платитимуть і не забували іноді приїжджати з повними пакетами їжі.