Марійка з Оленою були найкращі подруги. Вони дружили з дитинства. Розуміли одна одну з пів слова… Наближався день народження Олени. Вона запросила Марійку з її чоловіком на свято. Іти з порожніми руками звісно ж було незручно. Марійка купила букет квітів, торт… Яке ж було їхнє здивування, коли виявилося, що вони – єдині гості на дні народженні! І ще здивував святковий стіл. Ігристе, бутерброди зі шпротами, олів’є… І все! Марійка з чоловіком перезирнулися і вдали, що все гаразд, що нічого особливого не відбувається. Але в глибині душі вони знали, що до чого
– Марійко, рятуй! – подруга говорила з навмисною легкістю. – Мені поручитель потрібен. Кредит хочу взяти.
– Ні, Олено, поручителем до тебе я не піду, – твердо відповіла Марія відразу, не подумавши навіть секунди. – Вибач.
– А що таке? – тон подруги різко змінився. – Не довіряєш?
– Не довіряю.
– Не очікувала. Думала ми подруги. Майже сестри.
– Так і є, тільки все, що стосується грошей – це без мене…
Марійка та Олена дружили з дитинства. Розуміли одна одну з пів слова.
Разом дорослішали, разом, вірніше, майже водночас закохувалися, разом вступали в інститут.
Після навчання обидві пішли працювати на одне підприємство.
Заміж вийшли також в один рік, після того, як відзначили 25.
Чоловіки подруг не подружилися. Часом спілкувалися, не більше.
Чоловік Марійки недолюблював Олену, казав, що вона якась дивна, але прямо в стосунки подруг не ліз.
Чоловік Олени взагалі не розумів, що у його дружини спільного з Марійкою.
– Не розумію я вашої дружби, – одного разу сказав він, – ви такі різні, вона ж зовсім простакувата. Про що ти з нею розмовляєш?
– Про тебе, звісно, – пожартувала тоді Олена і припинила спроби подружити чоловіка з подругою.
Як би там не було, дівчата продовжували спілкуватися.
Не уявляли свого життя одна без одної.
Просто тепер бачилися трохи рідше, перенісши частину спілкування в інтернет.
І все було чудово, поки Олена не взяла в Марійки в борг гроші.
Сума була не дуже значною, але навіть її Марійка спромоглася вивести з сімейного бюджету за згодою чоловіка, який, прямо сказати, не дуже зрадів. Навіть усміхнувся:
– Щось це мені нагадує, а саме те, що ми цих грошей більше не побачимо.
– Та ти що! – Марійка кинулася на захист подруги, – Оленка – людина порядна, надійна. Навіть не думай у цей бік!
Проте чоловік як у воду дивився. Олена борг не віддала. Ані через місяць, як обіцяла, ані через рік.
– Олено, слухай, мій мене вже дістав питаннями про ті гроші, – винувато говорила Марійка, – ти, якщо сама не можеш повернути, поговори зі своїм чоловіком, може він якось допоможе все це вирішити?
– Ні, Марійко, це не вихід. Він про ті гроші не знає і не повинен знати. Ти вже вибач, що так сталося. Слухай, – обличчя Олени засяяло від радості, – а давай, ті гроші підуть у рахунок подарунків?! Ну там на день народження, 8 березня. А що? Чудова ідея!
– Та вже ж… – сумно сказала Марійка і уявила, як розповідатиме про це чоловікові. А розповідати доведеться. Він неодмінно запитає. І брехати йому вона не буде. Навіть заради подруги.
Чоловік Марійку вислухав, особисто їй не сказав ні слова закиду, але з іронією додав:
– Навіть цікаво, що з цього вийде. То скільки років тобі не потрібно буде подарунки купувати? Десять? А вона себе й чоловіка мала на увазі чи тільки себе?
Марійка нічого не відповіла, тільки плечима знизала…
Наближався день народження Олени. Вона запросила Марійку з чоловіком на свято.
Іти з порожніми руками було незручно. Марійка купила квіти, торт.
Чоловік поблажливо посміхнувся.
Яке ж було їхнє здивування, коли виявилося, що вони – єдині гості!
І ще здивував святковий стіл. Пляшка ігристого. Бутерброди зі шпротами. Олів’є…
І все…
Мабуть, Олена вирішила, що якщо подарунків не буде, то й старатися нема чого.
Марійка з чоловіком вдали, що все гаразд, нічого особливого не відбувається.
І потім, вдома, не стали цього обговорювати.
Але неприємний осад залишився. І у Марійки теж.
Раніше вони з Оленою ніколи не сварилися. Приводу не було. А тут…
Немов чорна кішка між ними пробігла.
Поступово подруги стали менше спілкуватися. Майже не зідзвонювалися.
Якщо й зустрічалися, то про давній борг не згадували.
Олена взагалі вважала, що проблему вирішено. Ну, а те, що вони з Марійкою останнім часом не ходять один до одного в гості на свята, то хто ж у цьому винен?
Ніхто. Просто так складається.
Ішов час.
Подруги стали мамами. Спілкування через це трохи пожвавилося. Не так, як раніше, але все таки.
Дівчата дзвонили одна одній з приводу годування малечі, дитячого харчування, проблем немовлят. Обмінювалися фотками своїх скарбів.
Здавалося, напруга, що виникла між ними, назавжди пішла в минуле.
І раптом Олена подзвонила Марійці з проханням стати її поручителькою в банку. Вона, бачте, вирішила взяти кредит.
Марійка відмовила, не роздумуючи. І тільки тепер зрозуміла, що нічого не забула.
І справа була зовсім не в грошах. Просто після тієї історії з їхніх стосунків із Оленою зникли легка невимушеність й абсолютна довіра.
– І навіщо я тоді Оленці грошей дала? – думала Марійка з гіркотою. – А з іншого боку – як було не дати? Вона ж моя єдина подруга! Була…
Після відмови Марійки подруги повністю припинили спілкування.
Олена вважала, що подруга її зрадила. Тепер вона згодна з чоловіком, що Марійка – якась дивна.
І як вона не побачила цього за стільки років?!
Ось уже воістину: «Хочеш мати ворога? Візьми в борг у друга!»