– Я не розумію, чому ти сама не могла взяти себе в руки? Я не приходив до тебе, мені було соромно
Соню виписали з лікарні. Вона вийшла красива, як завжди, тільки трохи бліда. Соня побачила чоловіка, випрямила спину, через силу посміхнулася. Він теж усміхнувся у відповідь, але очі в нього були недобрі й колючі.
Дружина давно навчилася вгадувати його настрій по очах. Ілля взяв у неї сумку, поцілував Соню, і вони пішли до машини.
До будинку подружжя їхало в повній тиші. Ілля ніколи не розмовляв за кермом і не відповідав на телефонні дзвінки. Соня сиділа поруч, обличчя її не виражало жодних емоцій, воно було спокійним і зосередженим.
“- Треба ж, вона навіть не засмутилася,” – подумав чоловік.
Він не здогадувався, що в цю саму мить душа його дружини стиснулася в грудку від страху і провини. А що обличчя? Вона давно навчилася носити маску спокійної жінки, приховуючи за цією маскою свою невпевненість і вічний страх перед ним.
Вдома Ілля дав волю своїм емоціям.
– Люба, я дивлюся, ти навіть не засмутилася. За сім років спільного життя ти так і не змогла подарувати мені спадкоємця! Будь проклятий той день, коли я вперше побачив тебе! –
Чоловік виливав на неї свій гнів, крокуючи кімнатою і розмахуючи руками.
Соня сиділа, дивилася на нього і мовчала. На хвилину їй здалося, що він “образить” її. Вона стиснулася в кріслі. Підійшов до бару, налив собі і пішов у спальню.
Уранці Ілля зі здивуванням побачив, що Соня сидить у кріслі в тій самій позі, у тому самому одязі, в якому приїхала з лікарні.
– Ти спала? – запитав він.
– Не знаю, напевно спала, – відповіла невпевнено вона.
– А де мій сніданок? – сердито запитав чоловік.
– Зараз приготую, – і Сона поквапилася на кухню.
Вона метушливо діставала з холодильника молоко і яйця для омлету. Одне яйце випало з рук і розтеклося по підлозі.
– Іди лягай спати, я сам приготую омлет, – велів він Соні, а про себе подумав:” – Прикидається, тисне на жалість.”
Ілля пішов, а Соня почала наводити лад у квартирі. Чоловік любить порядок скрізь і в усьому.
Перед весіллям він сказав їй, “- Я не терпітиму безладу в домі і твій неохайний вигляд. Ти завжди маєш мати вигляд королеви, ніяких халатів або трикотажних штанів, тільки ошатна сукня, зачіска і манікюр. Терпіти не можу обабілих клуш!”
Соні здалося, що вона вже переробила всі справи. Вона прилягла на диван і заснула. Увечері повернувся з роботи чоловік. Він застиг на порозі кімнати. Шафа була відчинена, речі купою лежали на підлозі, а дружина безтурботно спала.
Він розбудив Соню.
– Я терміново їду, мене не буде днів десять, на нових об’єктах ще немає зв’язку, але за найменшої можливості дзвонитиму. Ти не дури, візьми себе в руки і наведи вдома порядок. Чому всі речі з шафи на підлозі?
Соня з подивом подивилася на купу речей і не могла зрозуміти, як вони там опинилися?
Ілля поїхав. Соня залишилася сама. Вона склала речі в шафу, поставила телефон на зарядку і стала чекати дзвінка від чоловіка. Він не дзвонив.
Минув день, другий… З нею почали відбуватися дивні речі. Почалося з того, що вона могла годинами сидіти на одному місці, дивитися в нікуди, у неї виникало якесь відчуття нереальності, як уві сні.
Соня нічого не готувала, їсти не хотілося. Вона іноді гризла сухарики або печиво, запиваючи водою. Двічі телефонувала мати, цікавилася її здоров’ям. В останній розмові вона повідомила, що їде зі своїм новим чоловіком на відпочинок.
Соня перестала спати. Вона не могла відключити свій мозок, він постійно не спав і нагадував, яка вона погана дружина, не могла привести у світ дитину! Іноді вона все-таки відключалася на кілька годин.
Одного разу вночі чи вдень?… Соня втратила лік часу, з нею сталася істерика. Вона почала плакати і ніяк не могла зупинитися, у неї трусилися руки, серце шалено стукало. Вона була одна і їй стало страшно.
Ілля повернувся з відрядження. Він не міг додзвонитися до Соні, її телефон перебував поза зоною. Вона забувала ставити його на підзарядку.
Чоловік не впізнав дружину. Змарніла, з червоними від безсоння очима Соня сиділа на підлозі і ридала.
Вона побачила чоловіка і прошепотіла:
– Мені погано. Зроби що-небудь. Мені дуже погано…
“Швидка” приїхала через 15 хвилин. Вийшов молодий лікар років 30-ти.
– Ви коли востаннє нормально їли? – запитав він у Соні.
– Не пам’ятаю, здається, коли лежала в лікарні, – відповіла вона.
Соню госпіталізували з діагнозом виснаження і депресія. Ілля оплатив окрему палату. Часто заходили лікарі та медсестри. Лікування давало позитивні результати. Через три дні Соня змогла самостійно прийняти душ, почала потроху їсти. Наступного дня її запросили до кабінету психотерапевта.
Зустрів її той самий лікар, який приймав у перший день. Він був дуже доброзичливим.
– Я Ваш лікуючий лікар психотерапевт Сергій Миколайович, можна звертатися без по батькові. І сьогодні ми з Вами почнемо шукати коріння Вашої проблеми, а проблема у Вас з’явилася давно, тільки раніше була непомітною, а зараз вирвалася назовні. Почнемо з дитинства. Розкажіть, який у Вас перший дитячий спогад?
Соня подумала і відповіла:
– Сором. Ми з мамою пішли в гості. Я була в ошатній сукні і побігла вперед, там була калюжа. Хлопчисько на велосипеді проїхав по калюжі й окропив мене з ніг до голови. Мама стала кричати, що я така втекла від неї, що я погана, неслухняна.
Я не пам’ятаю скільки мені було 3 роки чи менше? Але я досі пам’ятаю, як мені було соромно. Я відчувала себе такою винуватою!
– Що ще пам’ятаєте з раннього дитинства?
– Одного разу до мами в гості прийшов дядько Володя. Мама сказала, що купить мені морозиво, але я не повинна розповідати про нього татові. Мама забула про морозиво. Увечері тато запитав, як у нас минув день. Я сказала, що мама обдурила мене і не купила морозиво, а дядя Володя був у нас у гостях.
Як батьки кричали один на одного! Я ніколи їх не бачила такими злими і дуже злякалася. Наступного дня мама купила великий брикет морозива і поставила переді мною.
“- Їж зрадниця,” – сказала вона зі злістю.
Я вже не хотіла морозива, тоді вона ткнула кілька разів мене обличчям у це морозиво. Відтоді я його не їм. Мені було, напевно, років 4 чи 5, точно не пам’ятаю.
І ще, мені було 6 років. Я гралася зі своєю улюбленою лялькою. Мама веліла мені прибрати іграшки і йти спати. Я відповіла, що ще трохи пограю.
Мама розсердилася, вихопила в мене з рук ляльку і наступила на неї. Лялька зламалася. Вранці я її не знайшла, її викинули зі сміттям. Можна сказати, що в той момент мама привчила мене до ідеального порядку на все життя, – посміхнулася Соня.
Вона щодня розмовляла з Сергієм Миколайовичем і потихеньку розповідала йому своє життя.
У школі Соня вчилася не просто добре, а дуже добре, тому що за четвірки її сварили. Стосунки з однокласниками були нормальні, але близьких подруг і друзів не було.
Потім педагогічний університет, факультет іноземних мов. Хлопців було троє, решта дівчат.
Соня була на другому курсі, коли познайомилася з Іллею. Це сталося на ювілеї батька, йому виповнилося 50 років. Ілля був його начальником. Він весь вечір танцював тільки з нею. Вони почали зустрічатися.
Одного разу він запросив Соню та її батьків до ресторану, став перед дівчиною на коліно і попросив у батьків її руки.
Вони дали згоду, хоч раніше й думки не допускали про її заміжжя, доки не закінчить навчання.
Вдома Соня сказала матері, що ще не готова до заміжжя і чому він не дізнався спочатку її думку?
– Ти з глузду з’їхала? Тобі, можна сказати, щастя привалило! Знаєш скільки жінок навколо нього крутяться? А він обрав тебе. Наречений із квартирою, з машиною, на хорошій посаді. Викинь погані думки з голови, – порадила мама.
– Він старший за мене на 11 років, це багато, – сказала донька.
– Твій батько старший за мене на 15 років, і нічого щасливі, – відповіла мати.
“- Так, щасливі…”- подумала Соня, але вголос нічого не сказала… І дочка, як завжди, підкорилася мамі.
Після весілля Соня переїхала у двокімнатну квартиру чоловіка. Ілля попередив і своїх, і Соніних батьків, щоб вони не встрявали в їхнє життя. І вони не встрявали.
Ілля працював. Соня вчилася. Головними її призначеннями стали порядок у домі та відповідність чоловікові. Вони часто з’являлися на різних заходах, усі дивилися на неї із захопленням і це лестило Іллі.
Він відразу заборонив їй молодіжний стиль: короткі спідниці, рвані джинси, шорти, топіки. Вона носила тільки статусні й дорогі речі. Чоловік не шкодував на неї грошей.
Ілля дуже хотів дитину. Соня готувалася стати матір’ю, але на ранньому терміні втратила дитину, потім ще одну.
Два роки тому пішов із життя Сонін батько. Через 6 місяців мати вийшла заміж. Новий чоловік був на 12 років молодший.
– Після останньої моєї невдалої спроби стати матір’ю лікар сказала, що я абсолютно здорова, а те, що я не могла виносити дітей ,це від нервів. Нерви треба лікувати. Потім я потрапила до вас, – закінчила свою останню сповідь Соня.
Сергій Миколайович зі співчуттям дивився на неї.
– Ми з Вами багато розмовляли, і багато чого мені стало зрозуміло. У Вас абсолютно немає радісних спогадів. На Вас із дитинства тиснула мати, потім чоловік. Ви жили в постійному страху не догодити їм.
За найменшу свою невдачу Ви відчували почуття провини. Психіка людини крихка, Вас зламали, як ту ляльку в дитинстві.
Завтра ми Вас виписуємо. Я призначив ліки, будете їх приймати, але вони не допоможуть, якщо Ви не позбудетеся своїх страхів. Як це зробити? Я не знаю. Це знаєте тільки Ви.
За три місяці до мене на прийом у поліклініку, кабінет 324, якщо будуть питання раніше, приходьте сюди, – і він попрощався з Сонею.
Ілля зустрів дружину. Вдома він сказав їй:
– Я не розумію, чому ти сама не могла взяти себе в руки? Я не приходив до тебе, мені було соромно заходити в це відділення. Прошу тебе, відтепер не допускати подібних випадків!
І знову в Соні серце стиснулося від страху.
… Минуло чотири місяці. Соня прийшла на прийом до свого психотерапевта. Він не впізнав її. Соня стала ще красивішою і виглядала щасливою. Вона була в рваних джинсах і в футболці.
– Я думав, що Ви вже не прийдете. Розповідайте, як справи? –
– Наступного дня після повернення додому я пішла від чоловіка і подала на розлучення. Гроші в мене були, я ж онлайн займалася і зараз займаюся перекладами. Зняла квартиру. Живу вперше в житті так, як хочу. Нещодавно відбувся суд і я тепер офіційно вільна людина, – розповідала з посмішкою Соня.
– Я радий за Вас! А давайте відзначимо цю подію, у мене на сьогодні все, – запропонував Сергій Миколайович.
– А ви випадково не одружені? А то раптом дружина ревнувати почне, – запитала Соня.
– Я самотній, завантажений роботою чоловік у віці Христа. До речі, я непоганий кавалер. У мене теж є двокімнатна квартира. Три роки працював закордоном, батьки трохи допомогли, – відповів з усмішкою лікар.
Що було далі?
Вони недовго зустрічалися і скоро одружилися, а через рік у них з’явився син. Соня почувається найщасливішою жінкою на світі. Ліки вона давно не вживає.