— Ви хотіли грошей? — запитала Анжела. Свекруха відкрила коробку, зазирнула в неї й почервоніла, а чоловік, навпаки, побілів
— Ольго Павлівно, я не можу взяти Поліну до себе на роботу, — обережно промовила Анжела.
Свекруха вже кілька разів просила влаштувати свою доньку до неї в компанію.
— Ну чому ж? Вона тямуща, закінчила університет, заміжня. Якщо думаєш, що вона постійно сидітиме на лікарняному — помиляєшся. Якщо внучка захворіє, я сама посиджу з нею.
— Річ не в цьому, — якнайспокійніше відповіла Анжела. — У мене є правило: до себе в офіс я не беру родичів.
— Якісь дурні правила! — образливо мовила Ольга Павлівна.
— На жаль, так. У мене є два правила: перше — не давати гроші в борг родичам і друзям, а друге — не працювати з ними. Ці правила вигадала не я, а саме життя. Бо зазвичай це призводить до конфліктів, а мені це не потрібно.
Щоб змінити тему розмови, Анжела пішла на кухню поставити чайник. У вітальні залишився її чоловік Борис. Щойно господиня дому вийшла, до нього звернулась мати:
— Що ти мовчиш? Це ж твоя сестра. Натисни на дружину!
— О ні, — одразу заперечив Борис. — Якщо Анжела сказала «ні», то краще не чіпати. А взагалі, хіба Поліна не може сама знайти роботу? Вакансій повно — вибирай.
— І ти туди ж, — ображено пробурчала Ольга Павлівна, але більше не наполягала. Врешті-решт, Анжела була власницею підприємства й мала повне право самостійно вирішувати, кого брати на роботу.
Проте через місяць до Ольги Павлівни дійшли чутки, що Галина — її своячка — працює разом з Анжелою. Тоді вона знову підняла питання про те, щоб невістка взяла на роботу її дочку.
— Ми ж уже це обговорювали, — з ноткою роздратування відповіла Анжела.
— Але ж у тебе працює твоя сестра! — одразу заперечила свекруха.
— Так, — не стала заперечувати Анжела. — Але вона працює за фахом, а в Поліни немає відповідної кваліфікації. Навіщо мені історик у компанії? Її доведеться навчати з нуля, а це час і гроші. Я беру на роботу тільки фахівців.
— Ну нехай поки що працює на пів ставки й навчається.
— Ні, тому що хтось муситиме її вчити, і цей хтось отримуватиме в мене зарплату. А отже, я оплачуватиму навчання Поліни. Тому…
— Зрозуміло, — з образою в голосі відповіла свекруха.
Те, що невістка відмовила їй у проханні влаштувати дочку, розлютило Ольгу Павлівну, тож наступного дня вона, знайшовши трохи часу й озброївшись ручкою та аркушем, почала шукати державні установи, куди могла б поскаржитися на підприємство Анжели. Уже до обіду вона написала три заяви. Що це їй дасть — вона не знала. Просто хотіла помститися, аби невістка не зазнавалася.
Минуло не один тиждень. Анжела жодного разу не згадала у розмові з Ольгою Павлівною, що на роботі у неї проблеми.
«Викрутилася», — подумала свекруха й дійшла висновку, що підприємство невістки процвітає.
— Ну як у тебе справи на роботі? — поцікавилась вона в Анжели.
— Дуже багато роботи, — коротко відповіла молода жінка.
Вона не любила говорити про свою справу, бо ніхто в ній нічого не розумів, а вдаватися ніхто й не хотів. Тому тему роботи вона завжди оминала.
— Твій свекор, царство йому небесне, — Ольга Павлівна перехрестилася, — не дожив до цього моменту. Він багато працював над нашим дачним будиночком, але тепер він занепав. Хочу попросити тебе допомогти з ремонтом.
Однак тон свекрухи був настільки впевненим, що більше нагадував наказ, а не прохання. Анжела вміла вести переговори — цьому її навчив батько. Тож вона не відмовила одразу, а почала розпитувати про ділянку, які дерева ростуть, потім перейшла до будиночка: який фундамент, дах. З розмови Анжела зрозуміла, що з будинком усе гаразд, хіба що косметичний ремонт потрібен.
— Так, я можу допомогти, — нарешті сказала молода жінка, — але тільки зі своєї зарплати й тільки якщо мій чоловік буде не проти.
Почувши таку відповідь, Ольга Павлівна розгубилася. Вона завжди вважала, що підприємець має окремий рахунок чи щось подібне і може спокійно взяти собі частину грошей із бізнесу, але про якусь зарплату навіть не думала. Наче прочитавши її думки, Анжела додала:
— Так, у мене є зарплата — це відсоток від прибутку, і він змінюється залежно від звітів. Тому, якщо Борис буде не проти, я зможу трохи виділити грошей. Але трохи, — на останньому слові вона зробила наголос.
Та Ольга Павлівна зрозуміла це по-своєму, і вже наступного дня вирішила поговорити зі своїм сином Борисом.
— Твоя дружина — скупий скнара, — не добираючи слів, одразу висловила все, що накипіло. — Не може піти назустріч своїй свекрусі. У неї велика компанія, певно, гребе гроші лопатою, а мені, твоїй матері, відмовила в допомозі. А ж над тим будиночком твій батько працював — пам’ятаєш, як ти там грався? Він-от-от розсиплеться.
Хоч Борис і закінчив університет за спеціальністю «менеджмент», він слабо уявляв, як насправді працює підприємство. Тож, як і мати, думав, що власник бізнесу легко може дістати гроші з каси. Тому, прийшовши ввечері додому, звернувся до дружини з образою:
— А чому ти не допомогла моїй мамі?
Анжела подивилася на чоловіка. Вона добре знала про прогалини в його розумінні економіки — втім, це стосувалося і більшості її знайомих.
— Розумієш, любий, — вона налила собі запашного чаю, — не сприймай моє підприємство як щось особисте. Це бізнес, він має свої економічні закони. Неможливо просто так узяти й витягти шматок грошей. У мене фінансові плани, зобов’язання, які я повинна виконувати. І це не лише зарплати працівникам та оренда, а й обладнання. Це цілий ланцюг, і якщо я витягну ланку — все може розвалитися.
— Невже все настільки складно? — здивовано запитав Борис.
— Я ж не кажу, що все погано. Але зараз у мене немає накопичувального рахунку, де б я відкладала прибуток «про запас». Кожна копійка вже розписана. Тож поговори з мамою і поясни їй, що у мене немає тумбочки, звідки можна просто дістати гроші. А якщо тобі цікаво, як працює фінансова частина підприємства — ось, почитай, — і вона дістала з полиці три важкі книги.
Борису було прикро: по-перше, його поставили на місце, як школяра, по-друге — мамі вдруге відмовили, а по-третє — його ткнули носом у книжки. Він поважав Анжелу саме за те, що вона з нуля побудувала свій, нехай невеликий, але стабільний бізнес. І сам хотів би мати щось подібне, та поки що не виходило.
* * *
Через кілька днів Анжела навідалася до своєї мами. Двічі на тиждень вона забігала до неї — провідати, поспілкуватися, а іноді й за порадою.
— Мене свекруха вже дістала, — сказала Анжела, коли вони закінчили чай.
— Щось серйозне? — поцікавилась Віра Геннадіївна.
— Навіть не знаю. Спершу просила влаштувати Поліну, потім образилась, що я взяла Галину. А днями взагалі вимагала гроші на ремонт дачі — і Борис її підтримав.
— Хм… — хмикнула мати. — Це й не дивно. У тебе компанія, ти працюєш на себе — от вони й думають, що ти золота курочка.
— Курочка, — усміхнулась Анжела. — Якби ж знали, які маленькі яєчка вона несе.
— От-от. Вони ж не знають. А може, варто чоловікові трохи показати, як усе працює?
— Мам, тільки не починай. Ще бракує, щоб Борис мені диктував, що і як робити. У мене й без того повно головного болю з командою, а ти хочеш додати ще й домашній тиск.
— Але ж свекруха — це мати твого чоловіка. Допомогти варто. Звісно, в межах розумного.
— Мам, в Ольги Павлівни є син. І я вважаю, що допомагати їй має він, а не я. У мене є ти, є Галина, є брат і племінниця.
— Це добре. Але Борис — твій чоловік, а в нього — мама. Подумай.
— Добре, мамо, я подумаю, — погодилася Анжела.
Вона й сама вже була не проти допомогти свекрусі, але, згадавши її наказовий тон, задумалась: «А чи варто?» Адже якщо вона зробить перший фінансовий внесок, то Ольга Павлівна за деякий час обов’язково зажадає ще. І все ж, як не крути, це питання треба було якось вирішити.
Борис трохи почитав матеріали, які дала йому Анжела. Щось зрозумів, а щось здалося занадто складним — відклав на потім. Прийшовши до матері, він спробував своїми словами пояснити, як працює бізнес, і що в Анжели є фінансові зобов’язання.
— Бреше вона все, — відповіла мати після його мінілекції. — Пригадай, твоя теща влітку їздила у санаторій — і спонсорувала її твоя дружина. І своячка не залишилася осторонь, — вона зробила паузу, щоб Борис замислився над словом «дружина», — зробила їй ремонт. А своїй мамі купила холодильник і зараз ремонтує ванну. А я?.. — тут вона демонстративно розвела руками, ніби показуючи порожнечу.
— Так… — погодився Борис.
Він одразу згадав, як Анжела подарувала племінниці дитячий гарнітур, а теща майже місяць ходила на масаж. Йому стало прикро, що його мати залишилася осторонь, тож, повернувшись додому, він, як учитель у школі, почав читати дружині лекцію про справедливість.
Анжела не перебивала його — їй було навіть цікаво почути, як це собі уявляє Борис. І ось, закінчивши роздуми, він поклав долоні на стіл і звернувся до дружини:
— Ми родина?
— Так, звісно, — спокійно відповіла Анжела.
— А в родині все навпіл?
— Правильно.
— Тоді чому ти допомагаєш лише своїм, а ігноруєш прохання моєї мами?
— А ось воно що, — Анжела лагідно усміхнулась. — Бачиш, любий, мама для мене завжди буде ближча. Не ображайся, але це факт — так само як твоя мама для тебе завжди буде найріднішою. Тому в першу чергу я думаю про свою маму.
— Але чому б тобі не допомогти своїй свекрусі? — одразу запитав Борис.
— Хіба ні? — здивувалась Анжела. — Хіба не я подарувала їй пральну машину? А хто, по-твоєму, встановив кондиціонер? Ти? — і вона подивилась йому в очі. Борис опустив погляд. — А хто поміняв вікна в її спальні? Теж ти? — обличчя Бориса порожевіло.
— Так, це зробила ти, — визнав чоловік, — але…
Анжела не дала йому договорити:
— Я готова допомагати твоїй мамі, але п’ятдесят на п’ятдесят. Точніше: ти вкладаєш сто гривень — і я сто. Але не забувай про наш сімейний бюджет. То що, згоден? — запитала вона. Борис мимоволі кивнув.
Звісно, Борис був не дурний. Він чудово розумів, що дружина в першу чергу дбатиме про свою маму, а не про його, і що вона вже зробила чимало за той час, поки вони жили разом. Він же, своєю чергою, не зробив нічого. Саме це й боліло найбільше, бо він так і не навчився заробляти гроші. І все ж у душі у нього залишалася образа — через те, що дружина поставила йому умову, а отже, і його мамі у майбутньому навряд чи перепаде щось значне.
* * *
Минуло кілька днів. Видно, Борис поговорив із матір’ю та пояснив їй позицію дружини, проте Ольгу Павлівну це не влаштувало. Вона вирішила поговорити з невісткою особисто й, коли Анжела була вдома сама, прийшла в гості. Провівши кілька хвилин у розмові, свекруха раптом заявила:
— Якщо не даси гроші на дачу, я налаштую Бориса проти тебе. А тоді невідомо, як довго ви ще проживете разом.
— Мені час йти, — холодно сказала Анжела й попрямувала до коридору.
Їй стало огидно перебувати поруч зі свекрухою. Це був перший випадок, коли та поставила їй ультиматум: або гроші, або родинний мир. Вона вірила Борису, хоча останнім часом він усе частіше ставав на бік матері. Але сваритися з Ольгою Павлівною зараз не хотілося. Вона вирішила ввечері поговорити з чоловіком, а поки що — порадитися з найкращою подругою Жанною. У тієї також є власна справа, і вона точно знає, як вирішувати фінансові питання зі свекрухою.
— Як я вирішую? — перепитала сама себе Жанна.
Вона разом із чоловіком Павлом заснувала туристичну компанію, щоправда, показувала не красоти природи, а навпаки — усе найгірше. Коли вона вперше розповіла про свої плани Анжелі, та засумнівалася, але туристам виявилося цікаво побачити старі заводи, закинуті фабрики й пусті села.
— У мене щось останнім часом зі свекрухою не складається, та й чоловік почав нитикати, — сумно зітхнула Анжела. — А як ти вирішуєш ці питання?
— Та наче все нормально. У нас із Павлом є умовний «лист побажань» — кожен веде свій, куди записує прохання своїх батьків. Потім разом вирішуємо, що з цього дійсно потребує термінового втручання. Це не означає, що ми закриваємо всі прохання — звісно, йому хочеться допомогти своїм, мені — своїм. Я не проти, якщо він підтримує маму, але не на шкоду нашій сім’ї.
— Гарно сказано, — відповіла подруга, адже саме це вона нещодавно пропонувала Борису, а він чомусь розлютився.
* * *
Злість на свекруху не минула. В голові крутилися її слова — ті, де вона погрожувала налаштувати Бориса проти Анжели. Можливо, Ольга Павлівна вже поговорила з ним, але ігнорувати це Анжела не могла. Тож, повернувшись додому, вона вирішила з чоловіком поговорити.
— Твоя мама налаштована агресивно. Сьогодні вона вимагала в мене гроші. Чому вона звертається саме до мене, а не до тебе? — Анжела уважно спостерігала за реакцією Бориса.
— А тобі що, важко допомогти їй? — холодно відповів чоловік.
— Схоже, ти так і не зрозумів, звідки я беру гроші. Це невеликий відсоток прибутку. А прибуток — це робота. Не лише моя, а всієї команди й клієнтів, — Анжела знову спробувала пояснити, як працює її бізнес, але Борис її не слухав.
Він, як і його мати, підозрював, що дружина приховує свої доходи й віддає гроші тещі, ігноруючи його маму. Він злився на Анжелу й на себе — за те, що не міг змусити її давати гроші.
Того вечора вони знову посварилися. Борис наполягав на тому, що Анжела повинна рівною мірою допомагати і його матері. Вона ж твердила, що це не її відповідальність, а його.
* * *
Наступного дня Анжела вирішила поговорити зі своєю сестрою Галиною. У тієї були складні стосунки з чоловіком, які вже вели до розлучення. В дитинстві вони ділилися таємницями, підтримували одна одну й разом будували плани на майбутнє.
— Тобто твоя свекруха хоче свою частку від твого пирога? — з усмішкою перепитала Галина.
— Щось типу того, — зітхнула Анжела.
— І твій чоловічок на боці мами?
— Угу.
— Та він що, дурний? Ладно мій хоч гроші заробляє, а твій на зарплаті сидить і ще й рот відкриває.
— Ага, — з сумом підтвердила Анжела.
— Та подивись на себе збоку. Уяви, в тебе є подруга, в якої успішний бізнес, — тут Галина зробила акцент на слові «успішний», — і от чоловік з його мамою починають вимагати, щоб вона їх утримувала. Що б ти їй сказала?
Анжела раніше над цим не замислювалася — дивилася на ситуацію лише як дружина. Але коли сестра запропонувала глянути збоку, їй стало смішно.
— Знаєш, — продовжила Галина, — здається мені, що він одружився з тобою через гроші. І далі буде лише гірше. Не здивуюсь, якщо він захоче собі частину твого бізнесу. Подумай, — порадила вона.
Після цієї розмови минув тиждень. Анжела була занурена в роботу — часу на роздуми майже не було. Але наприкінці тижня, коли вона прийшла додому трохи раніше, на порозі з’явилася Ольга Павлівна. Борис, можливо випадково, а можливо — навмисно, затримався.
— А чому б тобі не розглянути такий варіант… — голос свекрухи був на диво м’яким, і це одразу насторожило Анжелу.
— Що ви маєте на увазі?
— Адже мій син — твій чоловік, ви ж живете душа в душу. А якщо так, то чому б тобі не долучити Бориса до свого бізнесу?
— Він хоче сам відкрити свою справу, — спокійно відповіла Анжела.
— Я не про це кажу, не про те, щоб він у тебе працював, а про те, щоб ти відписала йому частку свого бізнесу.
— Ви хочете сказати, щоб я передала йому частину акцій? — здивовано перепитала господиня дому.
— Саме так, це буде справедливо, — погодилась свекруха.
— Що ж, я не проти, — спокійно відповіла Анжела. — Я можу йому продати десять відсотків акцій.
— Продати? — Ольга Павлівна не очікувала такого повороту.
— Авжеж, продати. Компанія має ціну. Тому якщо він погодиться, десять відсотків — це шість мільйонів. Не так уже й багато, як ви вважаєте?
Обличчя свекрухи почервоніло — чи то від зухвалості невістки, чи то від почутої суми.
— Але ж це несправедливо — вимагати гроші від чоловіка!
— Чому ж? — одразу перепитала Анжела. — Десять відсотків — це товар. А будь-який товар має свою ціну.
Ольга Павлівна була вражена такою відповіддю. Вона ще кілька разів намагалась переконати Анжелу просто подарувати Борису частку бізнесу, але та була непохитна: лише за гроші. Свекруха, зла на відмову, нарешті пішла.
* * *
Анжела ще деякий час сиділа в тиші, обдумуючи розмову, а потім зателефонувала сестрі.
— Уявляєш, свекруха вимагає, щоб я вписала Бориса до складу засновників! — обурено вигукнула вона.
У слухавці почувся сміх Галини.
— Я ж казала! От звідки ноги ростуть!
Після короткої розмови Анжела відклавши телефон, замислилась. Вона згадала, як познайомилась із Борисом на конференції — тоді місто зібрало молодих підприємців. Анжела виграла грант і завдяки йому почала свою справу. Борис також мав перспективи, багато ідей, але вони були сирі, з купою недопрацювань. Проте він мав шарм — міг годинами говорити про плани, про своє бачення майбутнього. І, звісно, він був привабливим. Непомітно для себе вона закохалася, і вже через пів року вони одружилися. Але поки Анжела розвивала бізнес, Борис швидко втратив інтерес до свого і через рік закрив його. І ось тепер він зареєстрував нову фірму, де працювали лише він та його друг.
* * *
Наступного дня, ближче до вечора, знову з’явилася Ольга Павлівна. Анжела щойно вийшла з душу, зустріла свекруху з мокрим волоссям. Борис, витираючи рот рушником, привітався з матір’ю.
Анжела пішла на кухню й приготувала чай. Спілкуватися з Ольгою Павлівною їй не хотілося, але й демонстративно ігнорувати теж не планувала. Хвилин за п’ятнадцять, коли свекруха вже допила першу чашку, вона звернулася до невістки:
— То що, допоможеш із дачним будиночком?
Анжела не поспішала з відповіддю — спочатку глянула на чоловіка, потім — на чаїнки у своїй склянці.
— Чого мовчиш? — не витримала свекруха.
— А чим вам допоміг ваш син? — справді цікаво було дізнатись, скільки Борис дав матері.
— Не крути, — роздратовано відповіла Ольга Павлівна. — Ти ж знаєш, що він тільки-но почав свою справу, йому треба на ноги стати. А от ти, шановна леді, вже на ногах, і можеш виступити спонсором.
У цей момент Анжела зрозуміла: нічого не змінилося. І не зміниться. Вона відвернулася від свекрухи й подивилася у — чомусь злі — очі свого чоловіка. Він, як і його мати, чекав відповіді. Звісно, позитивної.
«А хто ти мені такий?» — подумала господиня дому.
Вона неквапно допила чай, поставила чашку на стіл, ледь усміхнулася й звернулася до Ольги Павлівни:
— Я завтра приїду до вас, якщо не проти, десь на шосту вечора. І зроблю вам унікальний подарунок.
Після цих слів на обличчі свекрухи з’явилася усмішка. Анжела глянула на чоловіка — тепер і в нього в очах промайнула ніжність.
Через десять хвилин після розмови свекруха залишила їхній дім.
Наступного дня Борис одразу після обіду поїхав — скоріше за все до своєї матері, очікувати обіцяний дружиною подарунок. Анжела, як і обіцяла, приїхала до шостої години вечора в дім Ольги Павлівни. Разом з нею зайшов вантажник і заніс дві великі коробки, гарно запаковані й перев’язані рожевою стрічкою.
— А що це? — поцікавилася Ольга Павлівна.
— Мій подарунок для вас, — спокійно відповіла невістка.
Борис зацікавився, йому стало цікаво, що ж дружина приготувала для його матері. Він уже хотів сам розпакувати першу коробку, але його випередила Ольга Павлівна. Вона розв’язала бантик, потім почала рвати обгортку, а далі, взявши кухонного ножа, розрізала скотч. Відкривши коробку, вона завмерла.
— Що це? — скоріш за все, запитала сама в себе, але Анжела вирішила допомогти:
— Це речі вашого сина.
— Навіщо вони тут? — здивовано спитала Ольга Павлівна.
— Це найцінніший подарунок, який я можу зробити. Я повертаю вам вашого сина — мого чоловіка.
З обличчя Бориса зникла усмішка. Він знову заглянув у коробку, а потім глянув на дружину.
— Ти багато говорив про свій бізнес, але нічого не зробив. У тебе був і час, і стартові гроші — ти все змарнував. Я просила тебе вгамувати апетити щодо моїх фінансів — ти не захотів. Я неодноразово просила поговорити зі своєю матір’ю, щоб вона припинила випрошувати в мене гроші — стало тільки гірше. Тож, мій любий, — Анжела сумно усміхнулася, — я повертаю тебе назад, як коштовність твоїй мамі.
— Що ти цим хочеш сказати? — голос Ольги Павлівни задрижав від злості.
— Я подаю на розлучення.
— Що?! — не повірив Борис.
— До тебе фінансових претензій не маю.
— Якщо ти розлучишся, — подала голос свекруха, — він у тебе відсудить половину підприємства.
— Ти теж так вважаєш? — спокійно запитала Анжела в Бориса.
— Це було б справедливо, — відповів той, підтримуючи матір.
— Дарма ви так вирішили, — в її голосі з’явилася крига.
Більше вона нічого не сказала. Розвернулась і мовчки пішла.
* * *
Судовий процес був непростим. Борис намагався залагодити конфлікт, але Анжела була категорична — лише розлучення. Тоді він подав фінансовий позов, але не зміг нічого довести — залишився ні з чим. Зате Анжела довела, що машина, на якій їздив Борис, була придбана під час спільного життя. Тож Борис мав або продати авто й віддати їй половину, або компенсувати вартість.
Втрачати машину йому не хотілося, тому він запропонував їй земельну ділянку, яку придбав ще до шлюбу. Анжела погодилася, і вже за місяць вигідно її продала — сума майже вдвічі перевищила вартість машини.
Дізнавшись це, Ольга Павлівна влаштувала синові скандал:
— Після бійки кулаками не махають, — сказала вона.
А ще через деякий час Борис потрапив у ДТП. Страхова відмовила у виплаті — в його крові знайшли алкоголь. Згодом він закрив і своє нове підприємство.
* * *
Анжела стала вільною. Вона часто бачилася зі своєю сестрою Галиною та подругою Жанною, які натякали:
— Час би вже тобі нового чоловіка шукати.
Після історії з Борисом вона з недовірою ставилася до чоловіків і вирішила пожити для себе. А далі — побачить. Якщо закохається.