А ніхто й не згадає… Український священик замерз з дітьми, виконуючи духовний обов’язок милосердя…
Кажуть, що є люди, а є людиська. Це історія Людини великої духом і вірної своїй справжній духовній сотності до останнього подиху. Він один із тих про кого треба розповідати дітям, про коро треба кричати всьому світу щоб попередити непокаране страшне зло, яке сьогодні знову повернулося!
Це історія про українського священика, який замерз з дітьми, виконуючи свій обов’язок милосердя.
Маловідомий широкому загалу простий священик з Немирова Іван Кипріян мало чим відрізнявся від отців УГКЦ свого часу – початку 20 століття. Освічений, шляхетний він служив Богу та своєму народу.
Помер мученицькою смертю разом з дітьми-в’язнями радянського табору. Дізнавшись, що дітей ведуть не на медичний огляд, а на страту, виготовив з цукру ангеляток і пробрався до тих дітей в клітку, щоб підтримати їх.
О. Кипріян опікувався понад сімдесятьма дітьми. Щодня він правив Службу Божу, для тих, хто зійшов з розуму, і паралізованих дітей. Тулив до себе тих нещасних і гірко ридав разом з ними. Померлих дітей о. Іван сам хоронив, обережно несучи легеньке тільце на руках і шепчучи молитви за упокій дитини.
Усі дорослі в’язні глибоко поважали його і допомагали оберігати дітей на відміну від червонозорих с@дистів.
…Одного разу отцеві Іванові таємно повідомили, що енкаведисти забрали 20 дітей не для медичного огляду, а на розстріл і закрили їх у клітці без даху, аби зранку розстріляти серед снігів.
Нещасні діти ридали і кликали о. Кипріяна, щоб до них прийшов. Та садисти не звертали на це ніякої уваги. Невдовзі почалася жахлива хуртовина. Отець Іван, долаючи стихію, шукав приречених, кликав їх. Молив Ісуса і всіх святих допомогти йому знайти дітей. І він почув їх плач.
Заметіль тривала чотири дні і розстріл відложено на пізніше. Як метелиця скінчилася, то сторожі знайшли тіло о. Кипріяна в клітці разом з замерзлими дітьми. Він ще тримав руку одного хлопчика”. Сталася ця трагедія у 1924 році…
Весь світ знає про святого Максиміліана Кольбе, священика-францисканця, який в Освенцімі сам зголосився на розстріл замість багатодітного батька, на якого випав жереб.
Всі чули про Януша Корчака, польського педагога, який добровільно пішов у газову камеру разом зі своїми вихованцями.
Отесь Іван Кіприян сьогодні є забутим символом людяності та справжніх людських цінностей. Його подвиг заслуговує на та те, щоб про нього знав кожен українець і весь світ. Поширте цю інормацію, щоб ви і ваші друзі продовжили нести свтло духованої вірності і людяності в цей важкий час.